Джоан Роулінг - Шовкопряд, Джоан Роулінг

Вона засміялася силуваним сміхом: груди ходять ходором, в легенях свистить.

— Він отримав сильне поранення в Афганістані,— пояснила Тассел Фенкорту тим самим моторошним співом-туркотінням.— Гадаю, контузія. Пошкоджено мозок, точно як у маленької Орландо. Бідному містерові Страйку потрібна допомога лікаря.

Її легені свистіли, дихання прискорилося.

— Треба було купити ще й маску, так, Елізабет? — спитав Страйк.

Здається, він побачив, як ті очі потемнішали й розчахнулися, як розширилися від виплеску адреналіну зіниці. Великі, ніби в чоловіка, руки стислися в кулаки.

— Ви собі гадали, що продумали все, так? Мотузки, маскувальний костюм, спецодяг, щоб захиститися від кислоти — але ви не знали, що вдихання її випарів теж пошкоджує тканини.

Від холодного повітря Тассел засапалася сильніше. Панічне хекання звучало як сексуальне збудження.

— Гадаю,— з продуманою жорстокістю провадив Страйк,— від цього ви буквально божеволієте, так, Елізабет? Сподіваймося, що присяжні повірять. Згаяне життя! Бізнес полетів під три чорти, ні чоловіка, ні дітей... Скажіть, а ви ж мали колись невдалий секс? — спитав Страйк, вглядаючись у їхні профілі.— Ота «млява кабака»... схоже, Квайн про це й писав у справжньому «Бомбіксі Морі».

Тассел і Фенкорт стояли спинами до світла, тож роздивитися їхні обличчя Страйк не міг. Проте відзначив мову тіла: обидва вмить сахнулися геть одне від одного і розвернулися до нього. Тінь спільного фронту.

— Коли це сталося? — спитав Страйк, вдивляючись у темний силует Елізабет.— По смерті Елспет? Але потім ви знайшли собі Фенеллу Вальдгрейв, так, Майкле? Там уже проблем з потенцією не було, га?

Елізабет задишливо зойкнула, ніби він її вдарив.

— Та Господи Боже,— загарчав Фенкорт. Тепер і він розсердився на Страйка. Той проігнорував докір. Він досі працював над Елізабет, намагався спровокувати; її легені свистіли, добуваючи кисень під снігопадом.

— Мабуть, страшенно розлютилися, коли Квайн захопився і перед цілим «Річковим кафе» почав кричати про справжній зміст «Бомбікса Морі», так, Елізабет? А ви ж його просили — ні пари з вуст про те.

— Ненормальний. Ви хворий,— прошепотіла вона, шкірячи жовті зуби в силуваній усмішці під акулячими очима.— Війна вас не просто скалічила...

— Дуже мило,— оцінив Страйк.— А ось і жорстоке стерво, про яке мені всі казали...

— Шкутильгаєте Лондоном, рветеся в газети,— задихалася Елізабет.— Ви точно як бідний Оуен, от точно як він... він так любив газети, правда ж, Майкле? — розвернулася вона до Фенкорта.— Хіба ж Оуен не любив увагу преси? Тікав, мов маленький хлопчик, що грається в хованки...

— Ви підказали Оуену сховатися на Тальгарт-роуд,— мовив Страйк.— То все була ваша ідея.

— Я більше цього не слухатиму,— прошепотіла Тассел; легені засвистіли, коли вона ковтнула холодного повітря і підвищила голос: — Я не слухаю, містере Страйк. Не слухаю. Ніхто вас не слухає, дурню...

— Ви мені казали, що Оуен був ласий до похвали,— Страйк підвищив голос, перекриваючи тоненьке квиління, в якому вона силкувалася потопити його слова.— Гадаю, він розказав вам весь запланований сюжет «Бомбікса Морі» багато місяців тому, і гадаю, що Майкл там був присутній теж — не в такій грубій подобі, як Марнослав, але були якісь кпини з приводу потенції, так? «Час розплати для вас обох», га?

Як він і очікував, Тассел на тому задихнулася і обірвала свою мантру.

— Ви сказали Квайнові, що «Бомбікс Морі» — геніальне творіння, що це буде його найкраща книжка, що вона матиме успіх, але слід мовчати про зміст, щоб уникнути позовів і щоб постріл вийшов гучніший, коли все розкриється. Ви мали купу часу, щоб усе влаштувати, так, Елізабет? Двадцять шість років порожніх вечорів — ви могли б написати купу книжок, адже першу створили ще в Оксфорді... але про що б ви писали? Ви не те щоб жили повним життям, так?

На її обличчі промайнув неприхований гнів. Долоні стис-лися в кулаки, але Тассел стрималася. Страйк хотів, щоб вона відкрилася, здалася, але ті акулячі очі тільки видивлялися слабину в ньому, чекали, коли відкриється він.

— Ви створили роман з плану вбивства. Вительбушення й полиття кислотою — то не символи, то спосіб обдурити експертизу. Але всі вирішили, що це літературний прийом. І отже, той егоїстичний йолоп допоміг вам спланувати його власну смерть. Ви йому сказали, що вигадали, як привернути увагу громадськості й підвищити прибутки: влаштувати десь на публіці скандал, щоб ви казали, мовляв, книжку не можна видавати, надто бешкетна — і тоді Квайн зникне. Ви розпустите чутки про зміст книги, а коли врешті-решт Квайна знайдуть, ви укладете угоду на великі гроші.

Тассел хитала головою, її легені боролися за повітря, але мертві очі все вдивлялися Страйкові в обличчя.

— Квайн приніс книжку. Ви почекали кілька днів — до ночі Гая Фокса, коли буде багато галасу — а тоді розіслали примірники власного рукопису Фішеру (щоб пішло більше пліток), Вальдгрейву і ще Майклу. Влаштували гучну сварку, тоді пішли за Квайном на Тальгарт-роуд...

— Ні,— вимовив Фенкорт, ніби нездатний стриматися.

— Так,— безжалісно кивнув Страйк.— Квайн не розумів, що має боятися Елізабет — адже вона була його спільницею у запланованому поверненні століття. Гадаю, він на той час уже забув, що багато років шантажував вас? — спитав Страйк у Тассел.— Набув собі звичку просити у вас гроші й отримувати їх. Не думаю, що ви взагалі згадували в розмовах з Квайном про ту пародію, хоч вона і зруйнувала ваше життя... А знаєте, що, на мою думку, сталося, коли він вас впустив, Елізабет?

Мимохіть Страйк пригадав ту сцену: велике арочне вікно, під ним — тіло, ніби якийсь моторошний натюрморт.

— Гадаю, ви умовили того наївного нарциса стати в позу для рекламного фото. Він опустився навколішки, так? Герой справжнього роману, мабуть, десь про щось благає чи молиться? Чи його зв’язують, як вашого Бомбікса? Квайнові, мабуть, сподобалася ідея — позувати зв’язаним. А вам було дуже легко зайти йому за спину і пробити голову металевою підпорою для дверей, так? За феєрверками навколо не було чути, як ви вдарили Квайна, зв’язали, розрізали черево і...

Фенкорт випустив задушений, зляканий зойк, але Тассел знову затуркотіла — кошмарна травестія жалості:

— Вам треба звернутися до лікаря, містере Страйк. Біднесенький містер Страйк,— і на превеликий подив Страйка, вона простягнула велику руку до його засипаного снігом плеча.

Пам’ятаючи, що скоїли ці руки, Страйк інстинктивно відступив на крок, і тоді рука Тассел опустилася, завмерла; жінка