Теодор Драйзер - Фінансист, Теодор Драйзер

щоб така мила, щиросерда, доброзичлива людина, що займає скромне становище платного агента і, природно, намагається догодити своєму наймачеві, могла прийти до містера Стінера за три дні до цієї історії з шістдесятитисячним чеком і заявити йому (містер Стінер показав це сьогодні під присягою): «Якщо ви негайно, сьогодні ж, не дасте мені ще триста тисяч доларів з міських коштів, я стану банкрутом, а ви арештантом. Вам не уникнути в’язниці». Вдумайтеся в його слова! «Я стану банкрутом, а ви арештантом. Мене ніхто не чіпатиме, а вас заарештують. Я всього лише агент». Не знаю, схоже це на слова милого, м’якого, ні в чому не винного, чемного агента і найманого маклера, або ж на слова нахабного, зарозумілого і жорстокого хижака, людини, яка звикла розпоряджатися, наказувати і за всяку ціну перемагати?

Панове присяжні, я не маю наміру захищати тут Джорджа Стінера. По-моєму, він винен не менше, якщо не більше, ніж його самовпевнений спільник, цей зухвалий фінансист, що з’явився, як вовк в овечій шкурі до міського скарбника, аби штовхнути його на неправедний шлях особистого збагачення. Але коли при мені містера Ковпервуда називають, як це було зроблено зараз, милим, привітним, простодушним виконавцем чужих доручень, я здригаюся! Панове присяжні, для того, щоб скласти собі про все правильне уявлення, треба згадати, що років десять-дванадцять тому, коли містер Джордж Стінер був бідною людиною і новачком у політичному світі, до нього з’явився цей спритний, лукавий біржовик і навчив його отримувати вигоду з міських коштів. У той час ніхто не знав Джорджа Стінера, як, утім, і Френка Ковпервуда, коли той уперше зустрівся з ново­обраним міським скарбником. О, як ясно бачу я цю людину — цього хитрого лиса! — Ось він з’явився до Стінера, вишукано вдягнений, молодий, свіжий, і сказав: «Довіртеся мені! Дозвольте мені орудувати міською позикою! Віддайте в мої руки міські гроші при двох відсотках річних або ще й того менше!» Хіба важко вам уявити собі цю картину? Хіба ви не бачите його в цій ролі?

Джордж Стінер був бідний, так, мабуть, дуже бідний, коли він уперше став на посаду міського скарбника. У нього не було нічого, крім жалюгідного агентства зі страхування і продажу нерухомого майна, що приносило йому, скажімо, дві з половиною тисячі на рік. Він повинен був утримувати дружину і чотирьох дітей і не мав ні найменшого уявлення про те, що таке розкіш і комфорт. Але ось з’являється містер Ковпервуд — правда, не зі своєї ініціативи, а запрошений містером Стінером для справи, з якої містер Стінер тоді ще не збирався отримувати ніякої особистої вигоди, — і підсовує йому свій грандіозний план маніпуляцій з міською позикою, який має збагатити їх обох. Ґрунтуючись на враженні, яке справив тут як свідок Джордж Стінер, чи можете ви припустити, щоб він сам придумав і запропонував такий хитромудрий план збагачення ось цьому джентльменові?

Шеннон вказав пальцем на Ковпервуда.

— Чи схожий містер Стінер на людину, здатну навчити цього джентльмена чомусь новому в царині фінансів або найскладніших біржових комбінацій? Чи здається він вам таким винахідливим, аби придумати всі ці неймовірні махінації, завдяки яким обидва вони згодом нажили не­абиякі капітали? Згідно із заявою, зробленою Ковпервудом своїм кредиторам після банкрутства, кілька тижнів тому він обчисляв свої статки в мільйон двісті п’ятдесят тисяч доларів. А тим часом йому тільки недавно виповнилося тридцять чотири роки. А як обчислювалися його статки, коли він уперше вступив в ділові відносини з колишнім скарбником? Ви про це не знаєте? Ну, то я вам скажу. Приблизно з місяць тому, коли я вступив на свою посаду, я зажадав відомостей з цього питання. Що ж виявилося, панове присяжні? На той момент його статки ледве перевищували двісті тисяч доларів. Двісті тисяч доларів, і все! У мене є виписка з книг банкірської контори «Дан і Ко» за той рік. З неї ви можете переконатися, як швидко зросли кошти цього новоспеченого Цезаря! Скільки прибутків принесли йому останні кілька років! Але, може, і у Джорджа Стінера були не менші статки на час, коли він був зміщений зі свого поста і відданий під суд за розтрату? Як ви вважаєте? Ось витяг з його активу і пасиву, що стосується того часу. Можете переконатися на власні очі, джентльмени! Рівно двісті двадцять тисяч становлять його статки три тижні тому, і у мене є всі підстави вважати ці відомості точними. Чому ж, ви вважаєте, містер Ковпервуд багатів так швидко, а містер Стінер — так повільно? Адже вони співучасники у злочині. Містер Стінер щедро позичав містеру Ковпервуду належані місту гроші з двох відсотків річних, тоді як на Третій вулиці за онкольними позиками платили часом шістнадцять-сімнадцять відсотків. Навряд чи хтось засумнівається в тому, що містер Ковпервуд вмів з максимальною для себе вигодою використовувати так дешево позичені йому гроші. Чи він не схожий на людину, яка вміє орудувати такими справами? Ви бачили його, коли він давав свідчення. Ви ці свідчення чули. Який він був ввічливий, який відвертий і чистий душею! Він неначе тільки й думав про те, як краще прислужитися Стінеру та його друзям, але, тим не менше, сам за шість років нажив не менше мільйона, а містерові Стінеру дав нажити не більше, ніж сто шістдесят тисяч, бо до початку їх співпраці у того все ж були деякі заощадження — кілька тисяч доларів.

Тепер Шеннон дійшов у своїй промові до головного — тобто до моменту, коли Ковпервуд, вийшовши дев’ятого жовтня від Стінера, виманив у Альберта Стаєрса чек на шістдесят тисяч доларів. Обурення прокурора (так принаймні здавалося слухачам) такими підступними і злочинними діями не знало меж. Це явне злодійство, крадіжка в прямому сенсі слова, і Ковпервуд прекрасно розумів, що робить, коли просив Стаєрса виписати йому чек!

— Ви тільки подумайте! — тут Шеннон повернувся і пильно подивився на Ковпервуда, який абсолютно спокійно і без тіні збентеження зустрів його погляд. — Ви тільки подумайте, яка витримка у цієї людини: у своїх підступах він не поступається Макіавеллі! Він знав, що його банкрутство неминуче. Після двох днів невсипущих клопотів, після двох днів відчайдушних спроб уникнути катастрофи, яка позбавила б його можливості продовжувати свої махінації, він зрозумів, що у нього не залишилося інших джерел порятунку, крім одного, себто — міського казначейства. Він зрозумів, що коли і тут не доб’ється допомоги, то його банк­рутство неминуче. Він і