Теодор Драйзер - Фінансист, Теодор Драйзер

без того вже заборгував міській касі п’ятсот тисяч доларів і, користуючись міським скарбником як безсловесним знаряддям, так заплутав його, що Стінера пойняв жах від цієї колосальної заборгованості. Чи зупинило це містера Ковпервуда? Зовсім ні!

Шеннон зловісно ткнув пальцем у Ковпервуда, і той з відразою відвернувся.

— Будь-що хоче вислужитися! — шепнув Ковпервуд своєму адвокату. — Треба, щоб ви сказали про це присяжним.

— Я б то й радий сказати, — з сумною міною погодився Стеджер, — але мені більше не дадуть слова.

— Ви тільки подумайте! — знову загримів Шеннон, повертаючись до присяжних. — Яка безмежна, суто вовча жадібність має бути у людини, щоб заявити, ніби він щойно придбав на шістдесят тисяч доларів сертифікатів і бажає негайно отримати чек на цю належну йому суму. Чи справді він придбав ці сертифікати? Хто знає? Немає на світі людини, яка змогла б розібратися в заплутаному лабіринті звітності містера Ковпервуда. Але в кращому випадку, тобто навіть якщо він і придбав, як він стверджує, ці сертифікати, то місту від цього не було ніякого пуття, бо містер Ков­первуд і не подумав передати їх в амортизаційний фонд, де їм належало перебувати. Його захисник і він сам кажуть, що він не зобов’язаний був робити це раніше першого числа наступного місяця (хоча закон твердить, що передача має здійснюватися негайно, і обвинуваченому це відомо). Його захисник і він сам стверджують, ніби він не знав, що його чекає банкрутство. Тому, мовляв, не було потреби турбуватися щодо цих сертифікатів. Не думаю, щоб хто-небудь з вас, джентльмени, у це повірив! Чи траплялося містеру Ковпервуду протягом всієї його фінансової діяльності так поспішати з отриманням чека? Чи відомі нам подібні випадки в історії його злочинних оборудок? Ви прекрасно знаєте, що цього ще не бувало. Ніколи в житті він сам не приходив за чеком. Але цього разу вважав за краще отримати його у власні руки. Чим це пояснити? Звідки раптом такий поспіх? За його ж власними словами, кілька годин зволікання ніякої ролі не грали. Він міг би послати за чеком кого-небудь із службовців своєї контори. Так робилося завжди. Чому ж раптом все змінилося? Я зараз вам скажу чому! — Шеннон гранично підвищив голос. — Я вам скажу чому! Ковпервуд знав, що він — банкрут! Він знав, що останній більш-менш законний шлях до порятунку — тобто допомога Джорджа Стінера — для нього закритий! Він знав, що чесним шляхом, шляхом прямої угоди, йому більше не отримати з державної скарбниці міста Філадельфії жодного долара! Він знав, що коли він піде з канцелярії скарбника без чека, а потім пошле когось за ним, то міський скарбник схаменеться, попередить своїх службовців, і тоді йому не бачити цих грошей! Ось звідки такий поспіх! Тепер, панове присяжні, ви знаєте правду!

Отже, я підходжу до кінця своєї обвинувальної промови проти цього «коректного, чесного і добропорядного громадянина», якого ви, за словами його захисника містера Стеджера, можете засудити, «лише вчинивши кричущу несправедливість». Я ще хотів тільки додати, що вважаю вас людьми розсудливими і розумними, яких в нашій країні зустрічаєш на будь-якому терені; іншими словами — ви діловиті і чесні американці. Отже, — голос Шеннона знову став вкрадливим, — мені залишається сказати лише наступне: якщо після всього, що ви тут чули і бачили, ви продовжуєте вважати, що містер Френк Ковпервуд — порядна і чесна людина, що він не вкрав навмисне і хитро шістдесят тисяч доларів з міської каси Філадельфії, що він і справді придбав сертифікати міської позики і мав намір, як він стверджує, здати їх в амортизаційний фонд, — тоді, звичайно, вам залишається тільки відпустити його на свободу, і до того ж якнайскоріше, щоб він ще сьогодні міг повернутися на Третю вулицю і зайнятися впорядкуванням своїх вельми заплутаних фінансових справ. В такому разі ви, як чесні, справедливі люди, зобов’язані знову прийняти його в лоно нашого суспільства, щоб хоч скільки-небудь пом’якшити незаслужену образу, яка, за словами мого опонента містера Стеджера, була йому завдана. Якщо таке ваше переконання — ви маєте негайно визнати його невинним. Нехай вас не турбує доля Джорджа Стінера! Вина цієї людини встановлена його власними свідченнями. Він визнав себе винним. Йому без всякого подальшого розгляду незабаром буде винесено вирок. Але ця людина — Френк Алджернон Ковпервуд — претендує на чесність і порядність. Він стверджує, що і не підозрював про майбутнє банкрутство. Він стверджує, що вдавався до погроз, до примусу і залякування не тому, що передбачав крах, а тому, що не хотів гаяти час на пошуки підтримки у іншому місці. Як це вам подобається? Або, може, ви повірили, що він придбав на шістдесят тисяч доларів сертифікатів міської позики, і йому дійсно належали за них гроші? Якщо так, то чому ж він не здав ці папери в амортизаційний фонд? Їх там немає і понині, так само, як немає і шістдесяти тисяч доларів. Кому ж дісталися ці гроші? Джирардському національному банку, в якому містер Ковпервуд перевищив кредит на сто тисяч доларів! Чи отримав цей банк ці шістдесят тисяч плюс ще сорок тисяч іншими чеками й облігаціями? Зрозуміло, отримав. Чому ж, власне? А не спадає вам на думку, що правління Джирардського національного банку тепер буде вдячне містеру Ковпервуду за ту останню маленьку послугу, яку він йому надав перед своїм банкрутством? Чи не думаєте ви, що голова правління банку, містер Девісон, який, як ви чули, всіляко виправдовував тут містера Ковпервуда, можливо, — стверджувати це категорично я, звичайно, не беруся, — саме тому так і налаштований до містера Ковпервуда? Цілком припустимо. Взагалі ж то — судіть самі. Так чи інакше, джентльмени, але Девісон називає містера Ковпервуда чесною і порядною людиною. Те ж саме говорить про нього його захисник, містер Стеджер — ви почули всі ці свідчення. Тепер вам залишається тільки обміркувати і зважити їх. Якщо ви хочете відпустити цю людину на свободу — залежить лише від вас. (Він утомлено махнув рукою.) Ви — судді. Я б цього не зробив. Але я зрештою тільки юрист, який важкою працею заробляє свій хліб. У мене одні переконання. У вас можуть бути інші — це залежить лише від вас. (Шеннон знову виразно, майже з презирством, махнув рукою.) Я завершив, джентльмени, мені залишається тільки подякувати вам за увагу. Вирішення питання надано вам.

Він велично підвівся, і присяжні заворушилися; почали