Теодор Драйзер - Фінансист, Теодор Драйзер

перешіптуватись і глядачі, що наповнювали зал. Суддя Пейдерсон зітхнув з полегшенням. Вже зовсім стемніло, і в залі яскраво горіли газові світильники. За вікнами йшов сніг. Суддя стомлено перегортав папери і, прибравши урочистого вигляду, звернувся до присяжних з традиційним напуттям, після чого ті один за одним попрямували у дорадчу кімнату.

Ковпервуд подивився на батька, який квапливо йшов до нього через швидко спорожнілий зал.

— Ну, скоро все стане ясно… — сказав він.

— Так, — слабким голосом відгукнувся Ковпервуд-старший. — Будемо сподіватися, що все закінчиться благополучно. Кілька хвилин тому я бачив тут Батлера.

— Он як! — здивувався Ковпервуд, на якого ця звістка справила сильне враження.

— Так, — підтвердив батько, — він щойно пішов.

Отже, подумав Ковпервуд, Батлер настільки зацікавлений в його долі, що навіть не полінувався прийти в суд. Шеннон — слухняне знаряддя в його руках. Пейдерсон якоюсь мірою його ставленик. Старого можна було б здолати в справі, яка була б пов’язана з його дочкою, але здолати його тут навряд чи вдасться, хіба тільки присяжні рішуче стануть на його, Ковпервуда, сторону. Якщо ж вони визнають його винним — батлерівський поплічник Пейдерсон, звичайно, не пропустить нагоди засудити його до граничного терміну ув’язнення. Це ж не жарти — п’ять років в’язниці! Мурашки забігали у нього по спині при одній думці про такий результат справи. Але чи варто турбуватися про те, чого ще не сталося?

Стеджер підійшов до нього і повідомив, що термін дії застави, під який Ковпервуд був залишений на волі, минув тієї хвилини, коли присяжні пішли в дорадчу кімнату, і тепер він фактично перебуває під наглядом шерифа (до речі, їм обом знайомого), якогось Едлея Джесперса. Якщо присяжні не виправдають його, додав Стеджер, він залишиться під наглядом шерифа доти, поки вирок не буде оскаржений.

— На це буде потрібно не менше п’яти днів, Френку, — сказав Стеджер, — але Джесперс — хороший хлопець. Він буде вести себе розумно. Зрозуміло, якщо нам пощастить, ви обійдетеся без зустрічі з ним. А зараз вам доведеться піти за судовим приставом. Але треба думати, що все скінчиться благополучно і ми вирушимо додому. Ох, і хочеться ж мені виграти цю справу! — додав він. — Ото буде добре, коли ми удвох посміємося над ними! Я вважаю, що з вами обійшлися обурливо і, по-моєму, я досить роз’яснив це присяжним. У разі ж обвинувального вироку я знайду десятки причин клопотатися про перегляд справи.

Він підвівся, і разом з Ковпервудом та його батьком вони неквапливо пішли за одним з помічників шерифа — низькорослим чоловіком на прізвисько Едді Сандерс, якому було доручено взяти Ковпервуда-молодшого під варту. Вони увійшли в так звану «вартівню» в глибині будівлі, де підсудні чекали повернення присяжних з дорадчої кімнати. Це було високе похмуре приміщення з вікном на Честнат-стрит. Стеля тут була закопчена, підлога подзьобана, уздовж голих стін стояли дерев’яні лави. З середини стелі спускався газовий світильник з двома ріжками. Все приміщення було просякнуте затхлим, ядучим запахом, який ясніше слів промовляв про тих покидьків — злочинних чи невинних, — яким час від часу доводилося стояти або сидіти тут, терпляче чекаючи вирішення своєї долі.

Ковпервуда охопила гидлива відраза, але він був занадто урівноваженою людиною і дуже добре володів собою, щоб показати це. Він з дитинства відзначався винятковою охайністю і завжди ретельно, навіть педантично, стежив за собою. А тепер йому довелося зіткнутися з такою стороною життя, що його мимоволі почало тіпати. Стеджер, котрий по п’ятах слідував за ним, намагався щось пояснити, загладити неприємне враження, підбадьорити.

— Не вельми затишна кімната, — сказав він, — але потерпіть трохи! Я думаю, присяжні радитимуться недовго.

— Можливо, але мені від цього буде мало користі! — відгукнувся Ковпервуд, підходячи до вікна. Помовчавши трохи, він додав: — Чому бути, того не минути!

Старий Ковпервуд насупився. А що, коли Френкові доведеться відбувати тривале тюремне ув’язнення, тобто довго перебувати в подібній обстановці? О Боже! Він здригнувся і вперше за багато років став подумки промовляти молитву.

44

Між тим у кімнаті нарад розгорілася затята суперечка: усі питання, які під час судового засідання кожен мовчки обмірковував, тепер обговорювалися вголос.

Вельми цікаво було спостерігати, як присяжні вагаються, зважують всі «за» і «проти» під час обговорення подібних справ; був цікавий той потаємний психологічний процес, в результаті якого вони приходили до того чи іншого рішення. Зазвичай, так звана «істина» в кращому випадку є чимось дуже туманним і хистким, бо факти навіть за най­чеснішого ставлення до справи нерідко зазнають різноманітних та мінливих тлумачень. Сьогодні перед присяжними постало особливо складне завдання, і вони доклали чимало зусиль, щоб розглянути його всебічно.

Суд присяжних приходить не стільки до певних висновків, скільки до певних рішень, вердиктів, іноді — надто незвичним шляхом. Трапляється, що деякі присяжні ще ні в чому не встигли розібратись, а нарада в цілому вже виносить вирок. Важливу роль у цьому, як знають усі юристи, відіграє час. Присяжні усі разом і кожен зокрема зазвичай нарікають на зайве марнування часу під час обговорення справи. Не вельми приємно годинами битися над розв’язанням якоїсь проблеми, хіба що вона чомусь виявиться захоплююче цікавою. Хитромудрі та заплутані логічні тонкощі зрештою стомлюють і наводять тоскність. Нудьгою віє навіть від одних лише стін дорадчої кімнати.

З іншого боку, розбіжності, що виникають в процесі обговорення, не можуть не викликати у присяжних досади. Людському розуму притаманне творче начало, і будь-яка невирішена проблема для нього болісна. Людині зі здоровим сприйняттям життя вона не дає спокою, як і будь-яка незавершена справа. Присяжні у кімнаті нарад подібні до атомів кристала, над якими так багато розмірковують учені та філософи; вони прагнуть скласти єдине і струнке ціле, згуртувати ряди, бо тільки тоді вони стають тим, ким із почуттям обов’язку і порядності зобов’язалися стати — тобто єдиним началом, розумним суддею. Це ж інстинктивне прагнення до єдності помітне і в найрізноманітніших явищах природи — в дрейфі віднесених хвилями дерев у Саргасовому морі; у геометрично точному розподілі бульбашок повітря на поверхні спокійної води; у вражаючих архітектурних витворах, несвідомо споруджуваних деякими комахами; в поєднанні атомів, з яких складається субстанція та структура світобудови. Часом