Теодор Драйзер - Фінансист, Теодор Драйзер

— Панове присяжні! Мені здається, що коли всі ми вдумливо поставимося до того, що тут сьогодні з’ясувалося, то нам уже неважко буде прийти до певного і, я б сказав, вичерпно правильного висновку, — треба тільки сумлінно розібратися у фактах. Підсудний містер Ковпервуд, як я вже говорив, звинувачується в розкраданні, у привласненні кош­тів довірителя, в розкраданні і додатково — в розтраті шістдесяти тисяч доларів, отриманих ним за чеком, який був виданий дев’ятого жовтня тисяча вісімсот сімдесят першого року «Френку А. Ковпервуду і компанії» керуючим канцелярією міського скарбника від імені останнього, але за своїм підписом. Містер Ковпервуд стверджує, що в цей момент він був не тільки цілком платоспроможний, але що він дійсно придбав сертифікати міської позики на шістдесят тисяч доларів і депонував їх або збирався найближчим часом депонувати в амортизаційному фонді міста, що стало б завершенням звичайної угоди, тобто придбанням на біржі «Френком А. Ковпервудом і компанією» за дорученням міста певної кількості облігацій міської позики з передачею їх в амортизаційний фонд і негайним відшкодуванням зазначених витрат. Тепер, джентльмени, спробуємо розібратися, як усе це було насправді. Чи справді «Френк А. Ковпервуд і компанія», — до речі, ніякої «компанії», як ви могли сьогодні переконатися, немає, є тільки Френк А. Ков­первуд, — так от, чи дійсно згаданий Френк А. Ковпервуд мав право на цей чек? Іншими словами, був він на той момент уповноваженим міста, чи не був? Чи був він платоспроможний? Далі: чи знав він, що йому загрожує банкрутство, і чи не вхопився за цей чек на шістдесят тисяч доларів, як потопельник за соломинку, щоби врятувати своє становище у фінансовому світі, не подумавши навіть про ті наслідки, які може спричинити собою цей вчинок, якщо поглянути на нього з точки зору закону, моралі тощо? Або ж він справді придбав сертифікати міської позики на зазначену ним суму, в зазначений ним час і зазначеним чином, і отримав тільки те, що належало йому по праву? Чи мав він намір здати ці сертифікати міської позики, як він стверджує, і як він, природно, повинен був зробити, в амортизаційний фонд? Чи у нього цього наміру не було? Далі: того дня, коли він отримав цей чек на шістдесят тисяч доларів, його відносини з міським скарбником залишалися такими ж, як раніше, чи вони стали іншими? Чи було їхнє ділове співробітництво ліквідоване в результаті розмови, що відбулася за чверть години до отримання чека (чи за два дні, чи за два тижні) — терміни тут ролі не грають? Як вам відомо, будь-який ділок має право в будь-яку хвилину розірвати договір, якщо в цьому договорі окремо не обговорений термін його дії. Я попрошу вас врахувати цю обставину при розгляді справи. Далі: чи припинив Джордж Стінер тоді ж, дев’ятого жовтня тисяча вісімсот сімдесят першого року, тобто до того, як Ковпервуду був виданий чек на шістдесят тисяч доларів, дію цього договору, знаючи або припускаючи, що Френк Ковпервуд знаходиться у вкрай скрутних обставинах і не зможе в подальшому чесно і акуратно виконувати свої договірні зобов’язання? Необхідно також з’ясувати, чи дійсно містер Френк Ковпервуд, знаючи, що він вже не є агентом міського скарбника і міста, а також знаючи, що він неплатоспроможний (містер Стінер стверджує, що він сам визнав це) і не маючи наміру депонувати в амортизаційному фонді сертифікати, нібито придбані для зазначеного фонду, уві­йшов до канцелярії містера Стінера, заявив його секретарю, що придбав на шістдесят тисяч доларів сертифікатів міської позики, попросив виписати йому чек, потім спокійно поклав його в кишеню і пішов, навіть не подумавши про те, як він буде відшкодовувати місту цю суму. А через двадцять чотири години по тому збанкрутував, заборгувавши місту, крім вищевказаної суми, ще й п’ятсот тисяч доларів, взятих ним раніше в казначействі? Якими є факти, що їх ми маємо в цій справі? Що говорили свідки, котрі виступали тут? Що показали Джордж Стінер, Альберт Стаєрс, голова правління Джирардського національного банку Девісон і сам містер Ковпервуд? Яка картина складається при зіставленні всіх подробиць цієї справи? Панове присяжні засідателі, вам треба буде розв’язати досить складну проблему!

Він замовк, обвів поглядом присяжних, поправив манжети, і все це з виглядом людини, яка напала, нарешті, на слід спритного, невловимого злочинця, котрий зумів втертися в довіру поважних громадян міста і обвести довкола пальця не менш поважну колегію присяжних.

Потім він продовжував:

— Отже, джентльмени, якими ж є ці факти? Ви самі чули, як відбувалося насправді. Ви розсудливі люди. Мені нема чого вам пояснювати. Перед вами дві людини: один — обраний містом Філадельфією на пост міського скарбника, що присягнувся охороняти інтереси свого міста і найвигіднішим для нього чином вести фінансові справи, інший — маклер, до якого через нестійку фінансову кон’юнктуру звернулися з проханням допомогти вирішити важку — цього я не заперечую — фінансову проблему. Вони укладають між собою негласну фінансову угоду, наслідком якої є ряд протизаконних дій. І ось один з цих двох, більш підступний, розумний і краще обізнаний про всі ходи і виходи Третьої вулиці, тягне за собою іншого небезпечною доріжкою вигідних капіталовкладень і призводить його нарешті — нехай навіть ненавмисно — до безодні банкрутства, громадської ганьби, викриттів і так далі. Тоді той, хто більш вразливий, іншими словами — той, чиє становище відповідальніше, тобто скарбник міста Філадельфії, вже не може або, скажімо, не наважується йти далі за своїм довіреним. І ось перед нами виникає та картина, яку змалював у своїх свідченнях містер Стінер: досвідчений, жадібний і нещадний фінансовий вовк, вишкіривши хижу пащу, хапає нещасне наївне, нетямуще в цих аферах ягня і гарчить: «Якщо ти не даси позики, тобто трьохсот тисяч доларів, потрібних мені конче, ти станеш арештантом, твоїх дітей викинуть на вулицю, твоя дружина і вся твоя родина будуть знову вкинуті в злидні, і ніхто для тебе навіть пальцем не поворухне!» Ось що, за словами містера Стінера, сказав йому містер Ковпервуд. Я, зі свого боку, не маю жодного сумніву, що так воно і було. Містер Стеджер в надзвичайно піднесених виразах, оскільки справа стосується його клієнта, малює містера Ковпервуда шляхетним, добрим і передбачливим маклером-джентльменом, якого мало не примусили взяти позику в п’ятсот тисяч доларів при двох з половиною відсотках, тоді як на онкольні позики на Третій вулиці гроші приносять від десяти до п’ятнадцяти відсотків, а то й більше. Але ось у це я вже не вірю. Мені здається дивним,