Михайло Шолохов - Тихий Дін

Зранку на величезному пляцдармі вишикувалась дивізія, готуючись до атаки.

ч Верстов за вісім, на правому фланзі, піхота вела демонстративний наступ, звертаючи на себе вогонь противника; у фалшивому напрямку пересувались частини одної кавале: рійської дивізії. ' >

Спереду, скільки сягало око, не було видно ворога. За верству від своєї, сотні Листницький бачив чорні, покинуті лігва шанців, за ними здимались жита і сизів передсвітанковий, взбитий вітерцем туман.

Трапилось так, що вороже командування або дізналося про готування до атаки, або завбачило її, але вночі проти 29-го вороже військо покинуло шанці і відійшло верстов на шість, залишивши застави з кулеметами, які й тривожили на всій ділянці нашу піхоту, що протистояла їм.

Десь угорі за купчастими хмарами світило сходячи сонце, а долину всю заливав жовтобілий туман. Подано команду до атаки, полки рушили. Багато тисяч кінських попитів розстеляли глухий, що нагадував підземний, гуркіт. Листницький, здержуючи свого чистокровного коня, не давав йому зриватись на галоп. Віддаль, верстви з, півтори, лягла позаду. До рівних лав кінноти неближалася смуга хлібів. Високе, вище пояса, жито, все перевите чіпкою берізкою і тра: вою, надто заважало коням бігти. Попереду все так же вихрився русявий чубок жита, ззаду лежало воно збите, знівечене копитами. На четвертій верстві коні почали спотикатись, помітно потіти, — ворога все не було. Листницький оглянувся на сотенного командира: на обличчі осавула глухий розпач...

Шість верстов нечувано важкого бігу вирвали в коней сили: деякі під вершниками падали, найвитриваліші хитались, добуваючи останніх сил. Отоді то й сипнули австрійські кулемети, розмірно закахакали випали...-вбивчий вогонь викосив передні лави. Перші завагалися і повернули назад улани, зім'явся козацький полк; їх, що захлеснулися в панічній утечі, поливали, мов з пульверизаторів, кулеметним дощем, розстрілювали з гармат. Небувала розмірами атака, через злочинну недбайливість вищого командування, закінчилась цілковитим розгромом. Деякі полки втратили поло-

вину людського і кінського складу. З полку Листницького вибуло близько 400 забитих і поранених салдатів і 16 офіцерів.

Під Листницьким убили коня, сам він дістав дві рани: в голову і ногу. Вахмістр Чеботарьов, скочивши з коня, схопив його, кинув на сідло, поскакав.

Начальник штабу дивізії, полковник генерального штабу Головачов, зробив кілька моментальних знімків атаки і потім показав їх офіцерам. Поранений сотник Червяков перший ударив його кулаком в обличчя і заридав. Набігши козаки розшматували Головачова, довго знущались з трупа і кинули його в придорожній рівчак, у бруд. Так скінчилася ця блискуча безславністю атака.

З варшавського шпиталю Листницький сповістив батька, що вилікувавшись приїде до нього в Ягідне використати відпустку. Старий, діставши листа, замкнувся в своєму кабінеті, вийшов звідти другого дня хмара-хмарою. Він наказав .Микитовичу запрягти рисака в бігунці, поснідав і покотив до Вешенської. Синові переказав телеграфом чотириста карбованців грошей, послав короткого листа.

"Мені залишається радіти, що ти, мій любий хлопчику, охрестився вогнем. Благородний приділ бути там, а не при дворі. Ти занадто чесний і не дурний для того, щоб міг із спокійним сумлінням ко-лінкувати. Цієї риси не було ні в кого з нашої фамілії. За це ще дід твій попав к неласку і доживав у Ягідному, не сподіваючися і не чекаючи милости вінценосця. Бувай здоровий,. Женю, одужуй. Ти в мене один на цьому світі, пам'ятай. Тітка кланяється тобі; вона здорова, а про себе мені нічого писати, ти знаєш, як я живу. Що ж це діється там на фронті? Невже немає людей з розумом? Не йму віри я газетній інформації—брехлива вона наскрізь, знаю за прикладом минулих років. Невже, Євгене, програємо кампанію? З великим нетерпінням чекаю тебе додому!"

Справді нічого було писати старому Листницькому про своє життя; тягнулось воно пр-старому одноманітне, незмінне, тільки робочі руки подорожчали та відчувалась нестача спиртного. Пан пив частіше, зробився дражливий, причепливий. Якось викликав незвичайної години Оксану, сказав:

— Ти несправно несеш службу: чому вчора подала сніданок холодний? Чому шкляика з кавою нечисто вимита? Коли це повторюватиметься, то я тебе — чуєш ти? — то я тебе звільню. Не терплю нечепур! — різко махнув пан рукою. — Чуєш? Не терплю!

Оксана міцно зціпила зуби і раптом заплакала: 4

— Миколо Олексійовичу. Дівчинка в мене хворіє. Ви звільніть мене поки... Від неї відійти неможна.

— Що з нею?

— Горлянку їй душить...

— Шкарлятина? Чому не сказала, дурна? Ото чорти б тебе забрали шалапуту! Біжи, скажи Микитовичу, щоб запрягав, до станиці, по фельдшера. Живо!

Оксана вибігла риссю, вслід бомбардував її старий гулким басовим гуркотом:

— Дурна баба! Дурна баба! Дурна!

Вранці Микитович привіз фельдшера. Той оглянув непритомну, в гарячці дівчинку, не відповідаючи на запитання Оксани, пішов у будинок до пана. Той прийняв його в передпокої стоячи, не простягаючи руки...

— Що з дівчам? — спитав, хитнувши головою на привітання.

— Шкарлятина, ваше превосходительство.

— Одужає? Можна сподіватися?

— Навряд. Помре дівчинка... Вік майте на увазі-.

— Дурень! — побагровів пан. — Чого тебе вчили? Лікуй!

Грюкнувши дверима перед носом переляканого фельдшера, закрокував по залі.

Постукавши увійшла Оксана.

— Фельдшер прохає коней йому до станиці.

Старий жвавенько повернувся на закаблуках.

— Скажи йому, що він бевзень! Скажи