Михайло Шолохов - Тихий Дін

Попоневірявшись, Григорій потрапив до санітарного потягу. Добу лежав, тішачись спокоєм. Старенький, низенький паротяг, Запруджуючись доостанку, тягнув багато-вагонну валку.

Наближались до Москви.

Приїхали вночі. Тяжко поранених виносили на ношах; ті, хто міг ходити без чужої допомоги, вийшли після запису на плятформу. Лікар, що супроводив потяг, викликавши за списком Григорія і показуючи сестрі-жалібниці на нього, сказав:

— Очна лікарня лікаря Снегірьова! Колпачний завулок.' .

— Ваші пожитки з вами? — спитала сестра.

— Які в4 козака пожитки? — Торба ось тд шинель.

— Ходімо.

Вона пішла, поправляючи під наколкою зачіску, шарудячи сукнею. Непевно ступаючи за нею, попрямував Григорій. Поїхали візником. Гуркіт великого міста,, дзвінки трамваїв, блакитний переливчастий блиск електрики гнітюче вплинули на Григорія. Він сидів, одкинувшись на спинку дрожків, жадібно оглядаючи багатолюдні, дарма, що ніч була, вулиці, і так дивно було йому відчувати поруч з собою збурливе тепло жіночого тіла. В Москві виразно почувалася осінь: на деревах бульварів при світлі лихтарів бляклою жовтавістю полискувало листя, ніч дихала морозкбю прохолодою, мокро лисніли плити пішоходів, і зорі на погідному небі були яскраві і холодні по-осінньому. З центру виїхали на безлюдний провулок. Цокали по брукові кінські копита, похитувався на високому передку візник, виряджений у синій, навзірець попівського, сіряк, махав на клапоуху шкапу кінцями віжок. Десь на околиці сурмили паротяги. "Мо' котрийсь на Донщину зараз вирушить?" — подумав Григорій і поник під частими уколами туги.

— Ви не дрімаєте? — спитала сестра.

— Ні.

— Скоро приїдемо.

— Чого зволите?— повернувся візник.

— Торкай!

За залізною стрічкою штахетів масно блиснула вода ставу і бильчаста кладка з прив'язаним до неї човном. Війнуло вогкістю.

"Воду й ту в неволю взяли, за залізними ґратами, а Дін..." — невиразно думав Григорій. Під Гумовими шинами дрожків зашаруділо листя.

Коло трьохповерхового будинку візник спинився. Обсмикуючи шинелю, Григорій скочив.

— Дайте мені руку, — нахилилась сестра.

' Григорій забрав у долоню її м'яку маленьку руку, допоміг висісти.

— Потом салдатським од вас відгонить, — тихенько засміялась причепурена сестра і, підійшовши до під'їзду, подзвонила.

— Вам би, сестрице, там побувати, від вас, може, і ще чим небудь засмерділо б, — з тихою злобою сказав Григорій.

Двері відчинив швайцар. Чепурними сходами з золоченими бильцями зійшли на другий поверх; сестра подзвонила ще раз. їх упустила жінка в білому халаті. Григорій присів коло круглого столика, сестра щось півголосом говорила жінці в білому, та записувала.

З дверей палат, розташованих обабіч довгого неширокого коридору, виглядали голови в різнокольорових окулярах.

— Скидайте шинелю, — запропонувала жінка в халаті.

Санітар теж у білому, прийняв з рук Григорія шинелю,

повів його до ванної.

— Скидайте все з себе.

— Навіщо? !

.— Вимитись треба.

Поки Григорій роздягався і вражений розглядав помешкання і. матові шибки вікон, прислужник наповнив ванну водою, зміряв температуру, запропонував сідати. .

— Корито то не про мене... — ніяковів Григорій, заносячи смагляво-чорну волохату ногу.

Прислужник допоміг йому добре вимитись, подав простирадло, білизну, капці і сірий з поясом халат.

— А моя одежа? — здивувався Григорій.

— Ходитимете в цьому. Вашу одежу повернуть вам тоді, як виписуватиметеся з лікарні.

В передпокої, проходячи повз велике стінне люстро, Григорій не пізнав себе: високий, чорнолиций, з гострими вилицями з плитами гарячого рум'янцю на щоках, у халаті, з пов'язкою, що в'їдалась у шапку чорного волосся, він тільки скидався на того колишнього Грицька. В нього виросли вуса, .кучерявилась пухнаста борідка.

"Помолодішав я за цей час" — криво посміхнувся Григорій.

— Шоста палата, треті двері праворуч, — показав прислужник.

Коли Григорій уступив до великої білої кімнати, назустріч йому підвівся священик у халаті й синіх окулярах.

— Новий сусіда? Дуже приємно, не так нудно буде. Я з Зарайська, — товариськи заявив він, присуваючи Григорієві стільця.

За кілька хвилин зайшла повна фельдшерица з великим, негарним обличчям.

— Мелехов, ходімо, подивимось ваше око, — сказала вона низьким грудним голосом і оступилася, пропускаючи в коридор Григорія.

XXII.

На південно-західньому фронті, в районі Шевеля, командування армії вирішило грандіозною кавалерійською атакою прорвати фронт ворога й кинути в запілля йому великий кавалерійський загін, що мав зробити рейд понад фронтом, руйнуючи дорогою комунікаційні лінії, дезорганізуючи частини ворога раптовими наскоками. На успішне здійснення цього пляну командування покладало великі надії; небувалу кількість кінноти стягли до зазначеного району, а в числі інших кавалерійських полків був перекинутий на цю-ділянку і козацький полк, в якому служив сотник Листниць-кий. Атака мала відбутись 28 серпня, але через дощ її відклали на 29-е.