Лі Чайлд - Нездоланний

Членам спільноти пропонували дістатися Материного Спочинку потягом від Чикаґо або Оклахома-Ситі. На станції їх зустріне представник спільноти, а переночують вони у фешенебельному готелі. Тоді на них очікував трансфер до штаб-квартири в Материному Спочинку на дорогому седані. Там вони знайдуть окрему прибудову із номером «люкс» усередині, який нагадуватиме дорогий готель, зі спокійною атмосферою спальні. Там вони влаштуються якомога зручніше, а тим часом асистент принесе їм напій із «Нембуталом» і залишить їх на самоті. Або ж, за бажанням, для тих, кого не приваблює пропозиція випити гірку на смак рідину, асистент принесе звичайну таблетку снодійного, натисне на кнопку, і внизу заведеться старенький малопотужний шевроле V-8, родом ще із 1970-х років, звук його долинатиме здалеку та буде майже нечутним, проте його широка вихлопна труба буде з’єднана за допомогою шлангу з кімнатою та із задоволенням виконає свою приємну роботу.

Членів спільноти заохочували розпитувати більше про вартість таких послуг.

Це був досить вагомий момент, подумалось Ричерові. Він уявив собі чоловіка, який сходить з поїзда у костюмі та сорочці з комірцем, із саквояжем з якісної шкіри, а тоді він уявив собі ще й жінку в білій сукні, яка більше згодилась би для прийому в Монте-Карло. Обоє багаті, обоє, можливо, хворі. Обоє прямують до гідного кінця. Він чітко бачив їх у своїй уяві: різні люди, різні дні, проте ті самі рухи. У запилюженому вікні двісті третього номера. Вони стояли би там із широко розведеними руками, долонями тримаючись за гардини, і дивилися б звідти на ранок, наче в подиві. Їхній останній ранок.

Ченґ запитала:

– То Майкл із його другом зробили це?

Вествуд відповів:

– Така моя історія. Просто тут. Я запитав би, чи таким буде майбутнє? Воно може бути таким, через якусь сотню років. Хаос, перенаселеність, відсутність води. Така фірма, як ця, може бути на кожному куті. Наче «Старбакс». Проте я повинен побачити це на власні очі. Витративши на це свої гроші на подорожі.

– Можливо, – сказав Ричер. – Після того як ми це перевіримо.

– Що перевіряти? Ми знаємо, що там. Ветеринари відсилають «Нембутал» для тварин у поштових посилках, а багаті клієнти приїздять сюди потягом. І хто серйозно зможе сказати, що хтось із них не має рації? Я міг би запитати, чи «Глибинна Мережа» може передбачити майбутнє. Можливо, так має бути. Врешті-решт, це бажання людини. І нічого більше. Нефільтроване і нерегульоване. І якимось чином воно навіть гармонійне. Права на книжку про цю історію треба шукати в розділі філософії. Тому що саме так усе і трапляється. Ми самі бачили, як таке трапляється. Через сто років це може сприйматися нормально.

– Але ж Ківер тоді не думав, що це нормально. Він міг би знизати плечима. Він міг змінити своє прізвище на Вітґенштайн і зійти зі шляху прогресу. Але щось він у цьому побачив неправильне.

– А ви також це бачите?

– Я не впевнена. А от Ківер точно знав би.

– Що могло б бути не так?

– Я не розумію, як Майкл та його друг могли б собі дозволити ці послуги консьєржа. Не в тому випадку, якщо вони все життя відкладали зайві гроші. То де ж вони в біса поділися?

Хлопець із Пало-Альто запитав:

– Ми закінчили?

Ченґ відповіла:

– Так, і ми дуже вам вдячні.

Ричер додав:

– Ви – господар становища. Ви занурились у їхнє середовище і стали одним із них. Вони не можуть вас бачити, проте ви бачите їх.

Вествуд сказав:

– Вишлеш мені рахунок.

Хлопець відповів:

– Я викличу для вас машину.

І він натиснув щось на своєму телефоні.

Усі підвелись, Ричер зробив один крок у напрямку дверей, тоді ще один, а тоді раптом підлога ліворуч від нього зі стуком піднялась угору під неприродним кутом, ставши тепер перекошеною на сорок п’ять градусів; це була якась неймовірна сила, миттєва, і йому подумалось тієї миті, що це землетрус. Його перекинуло і вдарило об дверний прохід, він ударився грудьми та шиєю, наче його стукнули дерев’яною колодою два на чотири, після чого він щосили гримнувся на підлогу, відчайдушно почав озиратися навкруги, шукаючи очима Ченґ та очікуючи, що ж станеться далі.

Це був не землетрус. Він сів. Усі інші поприсідали. Він сказав:

– Зі мною все гаразд.

Ченґ відповіла:

– Ти впав.

– Можливо, дошка розхиталася.

– Дошки нормальні.

– Може, котрась із них викривилась.

– У тебе болить голова?

– Так.

– Тобі слід піти до відділення невідкладної допомоги.

– Дурня.

– Ти забув ім’я Ківера. Ти мав сказати: «Хлопець, якого вбило канавокопачем». Класичний випадок афазії