Галина Сергіївна Лозко - Пробуджена Енея

ОРУ спільно з товариством Оріїв “Перунова рать”, сотнею імені князя Святослава та іншими провели Тризну по славетному князю Святославу і освятили його пам’ятник. Подія мала великий загальнонаціональний резонанс, була показана в інформаційному випуску Першого каналу телебачення. Ми одержали новий приплив людей, які хочуть бути з нами і вважати себе рідновірами. Відбулася також наукова конференція (фестиваль) “Буття українців”, присвячений споконвічним традиціям Предків, – у цьому заході взяли участь десятки рідновірських організацій.

Основні засади віровчення української Рідної Віри викладені в Символі Віри, де коротко сформульоване наше Богорозуміння. Він читається віруючими, як і щоденні молитви, що є свідченням їхньої належності до Рідної Віри, і є обов’язковим при обряді посвячення в Рідну Віру. Символ Віри складається з чотирьох правил (канонів) віровизнання та кінцевого гасла, в яких йдеться про віру в усіх українських Богів, єдиних у Сварозі, в їхню вічність і незнищенність, у триєдність світів Права, Ява і Нава (Богів, людей і предків), про божественність народження українського народу (Дажбожих онуків), про вічне життя і перевтілення душ. Кінцеве гасло “Наша Віра правдива, бо Право славимо!” означає природовідповідність Рідної Віри життю свого народу, де Право – є синонімом божественного закону, правди, праведності, справедливості. Символ Віри затверджений Першим Всеукраїнським собором Рідної Віри 25 серпня 1998 р.

Морально-етичні заповіді рідновірів викладені в Засторогах нащадкам – це сформульовані сучасною українською мовою стародавні норми моралі Рідної Віри, якими має керуватись кожен рідновір у своєму повсякденному житті, щоб жити у злагоді зі своєю совістю і своїм народом. Головна ідея Засторог відображає насамперед національні цінності й пріоритети: вірність своєму Роду і Народу, збереження його самобутніх традицій, рідної мови, рідних святинь, природи рідної землі. Як найвищі цінності людської особистості визнаються збереження чистоти роду, працьовитість, чесність, активна позиція в житті, взаємоповага між представниками свого і сусідніх народів, але водночас і людська гідність, відпорність всьому чужому, засудження рабства й зверхності, чужопоклонства, неприпустимість зради. Серед рідновірів нема п’яниць, розпусників, наркоманів, збоченців, тих, хто веде неприродній спосіб життя. Між людиною й Богом взаємовідносини довіри, а не страху: Бог – батько, отже рідновіри – не “раби божі”, а Дажбожі сини й онуки. Рідновіри виконують Застороги не з примусу чи “страху Божого”, а з власного переконання, що слід чинити справедливо й чесно, як мовив Ору Сварог: “Ви сини Творця, і поводьтесь як сини Творця, і будете як діти мої” (Велесова Книга). Застороги прийняті громадами рідновірів з 1993 р. і затверджені Першим Всеукраїнським собором Рідної Віри 25 серпня 1998 р.

Головним гаслом Рідної Віри вважається триєдність: Рідна Земля – Рідна мова – Рідна Віра. Земля як територія – є важливим націоутворюючим елементом. Її найчастіше розглядають історично першим і універсальним, етнічно визначеним предметом праці. Хоча етнодиференціюючим чинником вона є не сама по собі. Це етнічно-визначений спосіб її включення в культурно-господарську діяльність, спосіб організації трудової діяльності автохтонного населення. Отже, Рідна Земля – не просто певна ділянка поверхні. У ній закладені корені етносу – могили предків, які бережуть для нащадків пам’ять поколінь. Етнічна територія дискретна, сакральна.

Рідна мова в Рідній Вірі визнається священною мовою для даного народу. Нею здійснюються всі славлення, звернення до Богів, ім’янаречення. Все етнічне Богознавство викладається рідними мовами слов’янських народів, які добре розуміють один одного без посередництва англійської чи німецької. Рідна Віра – найголовніша структурна частина цієї тріади, бо в ній закладений сам дух нації, без якого народ позбувається свого єства.

ІV. 8. Деякі негативні явища

у сучасному рідновірському русі України

Різноманітність форм відродження язичництва має свої як позитивні, так і негативні сторони. З одного боку, вона свідчить про багатство, невичерпність традиційних форм релігійності, з другого – гальмує процеси консолідації етносу, посилює несприйняття інакомислячих, а іноді й відверту ворожнечу між лідерами та окремими громадами. Таким чином, через недоступність для рідновірів засобів інформування про свої організації, їхню діяльність, віровчення, спостерігається організаційна, вірознавча та ідеологічна розпорошеність окремих громад. Сильне природне прагнення багатьох українців повернутися до Віри Предків та інформаційна блокада з боку державних ЗМІ спричинили поліваріантність язичницьких віровчень, що виникають стихійно в різних осередках.

Розпорошеність сил, у свою чергу, стало причиною відсутності доцентрових об’єднавчих рухів у межах своїх країн. Складність відродження Рідної Віри полягає, насамперед, у тому, що в автентичному (чистому) вигляді віросповідні й культові особливості Віри Предків зникли, її провідна духовна верства давно знищена, тому й створився певний простір для спекуляцій не тільки язичницькими міфами, обрядами, але й привласнення титулів, створення різного роду особистих “легенд” (від чудесного “знаходження скрижалів”, до “посвячення в Рідну Віру прадідами” та ін.).

Оскільки відродження Рідної Віри нині перебуває на стадії становлення, а традиції, які могли б якоюсь мірою дисциплінувати обрядовість, календар свят, морально-етичні та кастові норми, ще не до кінця вивчені й засвоєні, тому в деяких амбітних осіб виникає потреба в їх створені. Там, де мала б бути наполеглива, трудомістка і тривала праця, часто виникає скороспіла дешева імітація “всевідання”. До того ж, у язичництві, на відміну від юдаїстичних релігій, жорсткі догмати взагалі відсутні, і це також певним чином впливає на вільну, а часом безвідповідальну, міфотворчість і спекуляції.

Поєднання усієї множинності різних видимих причин все ж не розкриває суті проблеми. Адже багато невидимих на перший погляд явищ, переважно, залишаються поза увагою як дослідників етнорелігій, так і послідовників етнічних культів. У свій час консерватор-традиціоналіст Юліус Евола застерігав своїх послідовників від страшного явища “підміни цінностей”. Свої погляди на процес підміни він висловив у праці “Окультна війна”, де подав її точне визначення: “В рамки даної проблеми входить уявлення про окультну війну, тобто тіньову війну, що її ведуть ті сили, які можна позначити як сили світової підривної діяльності. Ця війна ведеться такою зброєю і розвертається в таких обставинах, які сучасна історіографія абсолютно не враховує. Для їхнього розуміння необхідна трьохвимірна історія, яка, крім двох вимірів площини, що включають видимі причини, факти і дійових осіб, враховує також вимірювання глибини – таємне вимірювання таких сил і впливів, участь яких часто носить вирішальний характер, і які не можливо звести до чисто людського рівня як індивідуального, так і колективного” [451. 10].

Не вдаючись до опису цих латентних сил, Ю. Евола подає класифікацію тактичних прийомів, які застосовуються у війні глобалістів з традиціоналістами. Серед них: тактика субституції (заміщення одного іншим, звичайно функціонально схожим, пропаганда підробок під традицію і підміни понять); тактика інверсії (перевертання, викривлення істинних віровчень); тактика рикошета (спонукання до підриву авторитету інших традицій чи їхніх лідерів, що в результаті рикошетом віддає по самих зачинщиках); тактика розбавлення (навіювання