Корнель Пилипович - Сучасна польська повість

листа на дрібні клаптики, кинула в унітаз і спустила воду. Потік води підхопив обривки паперу й потяг у каналізаційну трубу. Я уявила собі їхній дальший шлях під землею, аж до цілковитого знищення матерії й змісту листа. Я думала про це з особливим задоволенням, неначе почувала, що таким чином очищаюсь від усього, що було між мною і Кшиштофом.

Раптом я зважилась: якщо Роман ще не поїхав, може, я майну з ним. Виглянула у вікно, але на подвір’ї мотоцикла вже не було, двері гаража були* зачинені. На перекладині для вибивання килимів сушився брезент, яким був накритий мотоцикл. Я пішла в кімнату подивитись, чи немає Романа на вулиці біля будинку. Його вже не було. Я повернулася в кухню й заходилась готувати вечерю. Нарізала м’яса, уклала його на тарілці й прикрила серветкою. Пошаткувала редиску, посолила її й залила сметаною. Увечері Роман звичайно п’є чай, але іноді йому хочеться кисляку. Тому я поставила дві склянки кисляку в холодильник. Потім увімкнула телевізор, хай потроху прогрівається, це забирає чимало часу. А сама роздяглася, накинула купальний халат і пішла до ванної. Поки наповнювалась ванна, я розглядала в дзеркало своє обличчя й волосся. Останнім часом у ньому вперто з’являлися одна-дві срібні нитки. Якось я показала їх Романові й мовила:

— Дивися, це вже старість…

— Ніяка це не старість, а звичайне порушення пігментації, до того ж на дуже малій площі.

— А що таке старість?

— Старість? Порушення пігментації на дуже великій площі, — пояснив він своїм звичаєм — дуже діловито і з ледь помітною іронією в голосі.

Я скупалася, змила голову, потім, щоб волосся швидше висохло, трохи поїздила по паркету на сукнинах. За цим ділом думала, як багато речей нам ще треба купити, — ось, наприклад, електронатирач підлоги та сушарку для волосся. Коли-не-коли я поглядала на телевізор — ішов якийсь науково-популярний фільм про Африку. Табуни тварин, здається, то були антилопи, мчали порослою рідкими, низенькими деревами рівниною, здіймаючи хмари куряви. Інші тварини пили воду й купалися в річці. Потім було негритянське село — півголі жінки пекли коржі, чоловіки ставили хатину. Далі показали лікаря в білому халаті, він оглядав негренят, а ті плакали. Наприкінці лікар витягав з рани в когось на спині довгого, огидного черв’яка. Це показували великим планом, видовище було жахливе, я вже хотіла вимкнути, але дикторка оголосила балет.

Волосся моє сохло повільно, все ще було вогке. Я добула зі схованки в тахті свій щоденник, трохи писала й переглядала написане за ці сім років; там не так і багато. Я дивилась на перші нотатки, зроблені ще дитячим, рівним і чистим почерком, і раптом мене охопило непереборне бажання подерти і спалити все це. Мені здалося, що я повинна це зробити негайно, і якщо я так вчиню, то цим до решти знищу все, що було, зітру все своє минуле, і зостанеться тільки чисте, ненаписане майбутнє.

Я цього не зробила. Сховала щоденник туди, де він звичайно лежить. Дістала постіль і постелилась на тахті. Минуло вже три години, відколи Роман поїхав.

Я вимкнула телевізор і прислухалася, чи не почую торохтіння мотора. Десь люто гавкав собака й галасували діти. Помалу сутеніло, ставало прохолодно. Я пішла в кухню й зачинила вікно. Схотілося їсти — виходить, я вже зголодніла з обіду. Я саме ставила чайник на плиту, коли в Романовій кімнаті задзвонив телефон. Я засвітила світло в передпокої, потім у себе і в Романа.

Зняла трубку.

— Алло, це пані Кристина Аксман?

Голос був неприємний, у трубці чулися ще якісь голоси, наче говорили з вокзалу чи з ресторану.

— Так, я слухаю.

— Говорять зі швидкої допомоги. Ваш чоловік попав в аварію. Він просив сповістити вас. Його відвезли до хірургічної клініки на Польній вулиці.

1965

ЧОТИРИ ПОВІСТІ СУЧАСНИХ ПОЛЬСЬКИХ ПИСЬМЕННИКІВ

У сучасній польській літературі одне з провідних місць належить повісті. Саме в цьому жанрі прози знайшла чи не найповніше відбиття історія розвитку народно-демократичної Польщі протягом славного тридцятиліття, її минуле і сьогоднішній день, її економічні, політичні й духовні звершення.

Особливо цікавою й художньо різноманітною була й лишається повість, тематично пов’язана з війною та осмисленням її нелегкого досвіду. Героїчний подвиг народу під час війни, муки в’язнів концтаборів, викриття антигуманної, ворожої людству сутності фашизму, показ огидного обличчя його прислужників постають у кращих повістях польських письменників у конденсованій, насиченій соціально-політичними й психологічними конфліктами формі (твори З. Налковської, Є. Путрамента, В. Жукровського, Б. Чешка, Р. Братного, В. Залевського, З. Посмиш та багатьох інших).

Відтворюється революціонізуючий характер визвольної війни, визрівання в ході антифашистської боротьби політичної основи для формування передового світогляду.

У повістях на селянську тематику знайшли відбиття зміни в післявоєнному польському селі, автори всебічно досліджують конфлікт між узвичаєним, традиційним у житті селянина і новими віяннями, що їх несе з собою соціалістична епоха («На сонці», «Танець яструба» Ю. Кавальця, «Батько», «Тітка» Е. Брилля, «Дияволи» Т. Новака та інші твори, зокрема, таких письменників, як В. Мислівський, Е. Редлінський, Ю. Мортон та ін.).

З кожним роком дедалі більшого успіху досягають автори повістей, присвячених робітничому класу, — JI. Вантула, Є. Вавжак, В. Шевчик, А. Секерський, Я. Пежхала та ін.

Сучасна польська проза розмаїта як за тематикою, так і за своєю формою, прийомами художнього зображення дійсності.

Серед її надбань — і історико-філософські, і побутові, і типово психологічні твори, і сатира, і лірика, і фантастика, і алегорія.

Завойовує чимраз більший інтерес у громадськості документальна й репортажно-нарисова повість, мемуари й есе, серед яких такі відомі твори, як «Щоденники воєнних років» З. Налковської, «Бронзова брама» і «Лабіринт» Т. Брези, «Живі узи» І. Неверлі, «20 липня» і цикл спогадів «Півстоліття» Є. Путрамента та інші.

Читач мав нагоду ознайомитися в цій книзі з чотирма повістями сучасних польських письменників — Владислава Махеєка, Ришарда Клися, Богуслава Когута, Корнеля Філіповича. Твори ці, написані майже одночасно, репрезентують певною мірою ідейно-тематичне коло зацікавлень та жанрово-стильову своєрідність прози Польщі на сучасному етапі. Формування характеру свідомого борця за народні інтереси в період міжвоєнного двадцятиліття відтворено у «Змовниках» В. Махеєка (1961); зображенню одного з епізодів героїчної боротьби проти німецько-фашистських окупантів присвячено «Какаду» Р. Клися (1961); про складність обстановки, що передувала перемозі соціалістичного ладу в країні в перші повоєнні роки, розповідає твір Б. Когута «Кому дозволено жити» (1964). Нарешті, широко й різнобічно розроблювана ніші польськими письменниками морально-етична проблематика знайшла своє відбиття у повісті К. Філіповича