Маїра Цибуліна - Сестри назавжди, Маїра Цибуліна

66

Після різдвяних свят у Марійки була січнева сесія, від якої залежала подальша її доля. Але Бог змилостився над нею і дав їй знань, котрих вистачило аби здати екзамен з англійської мови і продовжити навчання. Радості не було меж. Тільки про це й розмовляли Бурачки.

Одного дня, коли Марійка ще їздила на січневу сесію, у квартирі Козловських трапилась "мокра ситуація". Марійка сиділа тоді в туалеті; Світлана "кимарила" біля маленького Владиславчика. Почувся дзвінок у двері; Марійка його чула, але Світлана чомусь двері не відкривала. Через якусь хвилину, а може й менше з стелі у туалеті почала капати вода. Марійка хутко підвелась, заправилась і прожогом побігла до сестри.

-  В туалеті тече, - промовила вона. - Вас топлять.

Світлана, мов обпечена, схопилась з дивана і, не сказавши анічого, помчала до туалету. Марійка взяла майже тримісячного Владиславчика і почала його носити по хаті, щоб заспокоїти, аби він не плакав.

- До вас хтось дзвонив, коли я в туалеті була, - сказала Марійка. - Ти що не чула?

- Ні, - відповіла Світлана, продовжуючи витирати тряпкою воду, котра лилась так сильно, немов хтось вгорі лив цілі відра води, прагнучи затопити туалет Козловських. - Може б ти пішла нагору і подивилась, що там в них сталося?

- А як же Владік?

- Ти його в ліжечко постав, нічого йому не станеться. Хай трохи покричить.

Марійка помчала нагору, сусідські двері були відчинені. А в кімнаті було повно води і спальня, зал в них були затоплені водою. Марійка заглянула в ванну, а там теж повно води і чоловік лагодив труби. З води йшла пара. Молода дівчина, що збирала воду у спальні сказала: "Гарячу воду прорвало. Татові ноги обшпарило".

Марійка надивившись на це все, спустилась вниз і зразу пішла до Владиславчика, котрий аж почервонів від плачу. Вона його взяла на руки і почала колихати, ходячи зі спальні в зал.

Раптом з люстри почала капати там вода. Дівчина гукнула сестрі.

- Свєта, в залі тече!

Та за мить була в залі.

- З люстри! - здивувалась Світлана. - Класно! Ще цього не бракувало! - Вона вийшла на хвилину, вернулась з банячком, поставила його на підлогу так, щоб вода з люстри стікала прямо туди. - Ти ходила нагору? - запитала вона у сестри.

- Там прорвало гарячу воду, - заговорила Марійка. - Там усе плаває, усі кімнати у воді.

- Ну, дають! У туалеті там, наче з відра тече. Я йду туди. А ти тут поглядай, - вийшовши.

- Добре.

Десь через дві хвилини Марійка почула стукіт води, що доносився з спальні. Вона не забарилась туди навідатись. У одному місці з стелі там лилась вода. Вона, не питаючи поради у сестри, підклала під тим місцем ванночку Владиславчика.

- Тобі вона зараз і так не згодиться, - сказала вона до малюка. А він такий малесенький дивився на неї своїми маленькими оченятами, нічого не розуміючи.

В ту мить зайшла Світлана.

- Що і тут капає? - запитала вона здивовано.

- Я ванночку підклала.

- Добре. А в туалеті вже менше капає, скоро перестане взагалі.

Коли все це скінчилось і почали сходитись інші Козловські, то Світлана всім говорила:

 -  Якби не було Марійки, то не знаю чим би це все скінчилось.

 

Одного лютневого дня дзвонила Світлана, щоб тобі було ясно, як це їй вдалося, адже у Бурачків зроду не було телефона, то скажу, що у їх сусідки Ліди був телефон, саме туди завжди дзвонили Козловські, а вже потім Ліда їх кликала. Так їм вдавалося передзвонюватися, адже ж по батареях ніяк не виходило; до цього ще цивілізація не додумалась. Хто знає? Може в майбутньому і телефонів не буде. Спробуй дізнайся: до чого техніка дійде?

Так, значить, одного лютневого дня дзвонила Світлана. Вона хотіла, щоб Бурачки позичили їм 100 доларів на екзамени для Володі.

- А чого вони в когось іншого не позичать? - питає Микола.

- У банку дуже високі проценти..., - не договорила Ольга.

- На що ж там брати, коли під боком є така "дурна рідня", що завжди позичить? - бурчить Микола.

- Не перебивай мене, - сердиться Ольга. - Та й ще я така дура.

- Чого дура? - цікавиться Микола. - Себе не можна обзивати.

- Як чого? Бо ж я розпатякала, що в нас є 100 доларів.

- Я тобі завжди казав: менше своїм язиком патякай!

- І що... ви зичите? - цікавиться Марійка.

- А як не позичити, - каже Ольга. - Баба якось ще почекає. Скільки вже чекала і ще почекає.

- Свєтка каже, що бабі не треба гроші віддавати, - додає Марійка.

- Що вона знає? Не треба?! Хм! - подає голос Микола.

- І що ти гроші будеш везти? - питає Марійка.

- Ні, Володя завтра приїде, - відповідає Ольга.

- Може пельмені зварити? М'ясо і так є. Тож все-таки мужик, їсти хоче.

 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍