Мішель Фейбер - Книга дивних нових речей

«Господи! Аби тільки зараз несподівано не зайшла Ґрейнджер...»

Пітер знову всівся за «постріл». Завантажилося нове повідомлення. Він відкрив його, очікуючи побачити на екрані слово «дорогий».

Пітере![53]

Я страшенно сердита на тебе! Ти мій чоловік і я лбюлю тебе, але ти образив мене і розлютив.

За весь час нашої розлуки ти ЖОДНИМ СЛОВОМ не здгадав про нашу дитину! Ти хочеш провчити мене чи тобі просто байдуже? Я кілька разів натякала тоюі, нагадувала, що вагітна, але не тиснула надто сильно, тому що тільки тобі вирішувати: ти зі мною чи ні.

Щоразу, як ми з тобою обговорювали, мати дітей чи ні, ти завжди казав ні — «ще не час». Ти постійно запевняв мене, що колись будеш ЩАСЛИВИЙ стати батьком і що це тільки питання часу. Що ж, пробач, якщо я вибрала неправильний час, але я боялася, що ти не повернешся, а ти — єдиний чоловік, від кого я хочу мати дітй. Так, я знаю, я здаюся розгубленою, але, по-моєму, ти розгубився ще більше. Я тепер бачу, що всі ці роки ти уинкав уникав уникав батьківства. Усі знають: це непростий крок, він багато кого лякає, але ми ступаємо  втемряву, і людство завдяки цьому існує далі. Одначе твої місії завжди білш нагальні, чи не так? Стільки викликів перед тобою! Що не день — нові вилкики. Виклики, які насправді зовсім і не складні. Тому що ми можемо щосили намагатися допомогти незнайомцям, але, врешті-решт, вони самі відповідають за свою долю, хіба не так? Якщо ми не можемо їм допомогти, це прикро, але ми просто ідемо далі й допомагаємо комусь іношму. Але з дитиною все не так. Коли ця дитина твоя. Доля власної дитини важить для тебе більше за будь-що. Ти не можеш ДОЗВОЛИТИ собі зазанати невдачі, хоча, може, так і станеться, і саме це й лякає. Але знаєш що? Мільйони років люди були настільки лдурні, чи настільки сміливі, що все одно зважувалися спробувати. Я відчуваю, як усе це тисне на мене тепер, коли я ношу під серцем нашу дитину.

А тобі, очевидно, байдуже.

Пітере, вибач, якщо здається, ніби я не пеерймаюся труднощами, з якими ти, без сумніву, зіктнувся під час своєї місії. Але ж ти мені нічого й не розповів про ці трудноші. Тож я можу тільки уявляти. Чи то пак, правильніше, НЕ можу уявляти. Із тих шматків, які ти кинув мені, я бачу тільки, що в тебе там весела пригода. До тебе ставляться краще, ніж до будь-якого християнського місіонера за всю історію євангельського проповідництва. Інших кидали до в’язниць, на них плювали, їм погрожували ножами й рушницями, їх підвймали на списи, побивали камінням, зарубували насмерть мачете, розпинали донизу головою. Щонайменше їх приймали хололно, й усі їхні зусилля були марними. Наскільки я бачу, тебе зустріли, наче якого героя. АМІК відвозить тебе до оазян і забирає назад, коли ти хочеш відпочити. Твоя паства вже вся обожнює Ісуса, ставиться до тебе як до великої цяці і хоче тільки, щоб їх навчали Біблії. Ти собі наглядаєш за будівництвом, засмагаєш на сонечку, а час від часу хтось приносить тобі картину, щоб почепити її на стелю. Ти там що, зводиш собі Сікстинську капеллу? І ось остання новина від тебе: щойно ти спостерігав за парадом маленбких милих звіряток.

Пітере, я знаю, тобі не хочеться цього чути, але я В СКРУТНОМУ СТАНОВИЩІ. Усе руйнується просто на очах. Дещо я розповідала тобі, багато чого — ні. Будь-який інший чоловік, почувши прро таке, вже мчався б додому, або принаймні хоча б словом прохопився про своє повернення.

Я пишу це о пЄятій ранку після безсонної ночі, і від перевтоми я вже леве не марю, і, маюуть, пожалкую про цей лист завтра, коли нарешті трохи посплю. Але ранвше ти завжди підтримував мене, а зараз ти кривдиш мене, і я вже не знаю, куди мені подітися. Ти ВЗАГАЛІ ДУМАЄШ, що я відчуваю, коли ти пишеш мені, що Ґрейнджер, особа, з якою в тебе там, схоже, найтісніші стосунки, — жінка, і що ти «провів із нею трохи часу», що вона дуже «вразлива», але ти з радістю повідомляєш мені, що «сьогодні вона відкрилася більше, ніж будь-коли»? Я впевнена, це буде чудове досчгнення для вас обох, коли вона дозволить тобі називати її на ім’я і ти нарешті зрозумієш, звідки її «глибокі незагоєні рани» (може, так станеться, що цього щасливого дня та інша жінка, яку ти наставляєш, Манилка, чияк її там, буде готова «поглибити це відчуття») — але, Пітере! — невже тобі не спадало на думку, що я теж можу бути крихту «вразливою»!

Я знаю, ти мене любтш, і я впенвена, що ти не робиш нічго поганого з Ґрейнджер, але хіба ти не можеш реетльніше добирати слів, коли пишеш про своїз нею стосунки? Ти присвячуєш стілбки часу й сил, підшукуючи правильні слова, щоб переінакшити Біблію для Обожнювачів Ісуса, але коли йдеться про спілкування зі мною, твоя надчултивість до дрібниць полишає тебе.

Це добре, що