Петро Дмитрович Біленчук - Криміналістична тактика і методика розслідування окремих видів злочинів

Отже, комп’ютерні злочинці — це особи, які здебільшого не є вихідцями з малозабезпечених верств суспільства. Навпаки, вони фахівці своєї справи, досконало знають обчислювальну техніку, віртуозно володіють програмуванням. Їхні дії розумні, хитрі, супроводжуються чудовим маскуванням, особливо у разі вчинення злочинів з метою збагачення або якщо вони мають політичний характер.

Таблиця 2

Портрет комп’ютерного злочинця

Серед комп’ютерних злочинців є представники усіх груп традиційної класифікації “білокомірцевого”, організованого і загальнокримінального злочинного світу. Вони працюють як у самих організаціях, проти яких вчинюють злочини, так і поза ними, поодинці та у групі співучасників. Зрозуміло, що провідне місце посідає організована “білокомірцева” злочинність. По-перше, діяльність мафіозних структур є частиною великомасштабного бізнесу. По-друге, із організацій, які використовують комп’ютерні системи, значно простіше і зручніше “витягувати” гроші також за допомогою комп’ютерної техніки. Нарешті, по-третє, оскільки сили безпеки і поліції використовують комп’ютерні технології для боротьби зі злочинністю, то, відповідно, щоб попередити стеження і розгадати плани правоохоронців, лідери злочинних угруповань широко використовують таку потужну зброю, як комп’ютер.

Криміналістична характеристика жертви комп’ютерного злочину. Розвиток всесвітніх інформаційних технологій має і свій негативний аспект, адже це відкрило шлях до проявів антисоціальної та злочинної поведінки у цій сфері діяльності, яка раніше взагалі не існувала. Комп’ютерні системи містять у собі нові та дуже досконалі можливості для невідомих раніше правопорушень, а також для вчинення традиційних злочинів, але нетрадиційними способами.

Слідча практика показує, що при вчиненні комп’ютерних злочинів потерпілою стороною можуть бути і юридичні, і фізичні особи. Безперечно, більша частина потерпілих — це юридичні особи (різні відомства, організації, підприємства всіх форм власності).

Згідно з даними міжнародного комітету по комп’ютерній злочинності, який займається дослідженням масштабів і видів комп’ютерних злочинів, а також правовими аспектами боротьби з цим видом злочинності, комп’ютерні злочини становлять загрозу для будь-якої організації, що має комп’ютерну техніку. За існуючими підрахунками, виведення з ладу електронно-обчислювальної системи в результаті виникнення нештатної ситуації або вчинення злочину може призвести навіть найбільший банк до повного банкрутства, руйнування та краху за чотири доби, а менше підприємство — за добу.

Що стосується фізичних осіб, то потерпілих тут значно менше. Це пов’язано з тим, що для більшості громадян, зокрема країн такого економічного рівня розвитку, як Україна, персональний комп’ютер недоступний через високу ціну. Разом з тим швидкий процес комп’ютеризації в Україні призведе незабаром до появи як потерпілої сторони від комп’ютерного злочину великої кількості фізичних осіб, що наочно видно на прикладі високорозвинених країн світу.

Сьогодні дослідники, виходячи з права власності на комп’ютерну систему, вирізняють три групи потерпілих від комп’ютерних злочинів. Відповідно до даних, узагальнених Ю. Батуріним, ці групи виглядають так:

• власники комп’ютерних систем — 79 %;

• клієнти, які користуються їх послугами, — 13 %;

• треті особи — 8 %.

Особливо треба зазначити, що для комп’ютерних злочинів характерною ознакою є їхня велика латентність. Це пояснюється тим, що потерпіла сторона, яка є власником комп’ютерної системи, досить неохоче повідомляє (якщо повідомляє взагалі) в правоохоронні органи про факти вчинення комп’ютерних злочинів. Оскільки такі потерпілі становлять переважну більшість, саме цим частково можна пояснити високий рівень латентності цих злочинів. Так, за оцінками провідних зарубіжних і вітчизняних фахівців, 90 % комп’ютерних злочинів залишаються невиявленими або про них не повідомляють правоохоронні органи з різних причин (об’єктивних і суб’єктивних), а з 10 % виявлених і зареєстрованих злочинів розкривається тільки кожне десяте (отже, тільки 1 %). Необхідно також зазначити, що компанії досить часто починають думати про безпеку лише тоді, коли стають жертвами злочину. Але навіть після вчинення щодо них злочину вони не поспішають звернутися до правоохоронних органів. Американська статистика свідчить, що надбанням гласності стають лише 5 % комп’ютерних злочинів і лише 20 % з них є предметом судового розслідування. Згідно з проведеними дослідженнями, фахівці виокремлюють такі фактори, що впливають на вирішення потерпілою стороною питання про звернення до правоохоронних органів щодо факту вчинення проти них комп’ютерного злочину:

• некомпетентність працівників правоохоронних органів у питаннях встановлення самого факту вчинення комп’ютерного злочину, не кажучи вже про механізм його розкриття і методику розслідування. Це стосується співробітників як українських, так і зарубіжних правоохоронних органів. Державні правоохоронні органи не користуються повною довірою банківських установ, телекомунікаційних компаній та інших потенційних жертв комп’ютерних злочинів;

• можливість того, що видатки на розслідування перевищать суму завданого збитку, яку можуть повернути в судовому порядку. У такому разі багато організацій намагаються вирішувати конфлікт власними силами;

• небажання банків та інших фінансово-промислових підприємств, які займаються широкою автоматизацією своїх виробничих процесів, втрачати свій авторитет у бізнесових (підприємницьких) колах, адже заява про недосконалу систему захисту (наприклад, банку) може призвести до втрати значної кількості клієнтів;

• неминучість розкриття секретів електронних систем захисту і заходів безпеки відомства чи організації, яке відбудеться під час слідства;

• можливість виявлення під час слідства особистих незаконних махінацій при здійсненні фінансово-економічних операцій;

• правова, законодавча і технічна неграмотність більшості посадових осіб у питаннях комп’ютерних злочинів;

• виявлення в ході розслідування злочину причин, які в результаті сприяли його вчиненню, можливість поставити під сумнів професійну компетентність (профпридатність) окремих посадових осіб організації-жертви, що може в подальшому спричинити негативні наслідки для цих осіб;

• у більшості випадків досить приблизне уявлення відомств та організацій про потенційну цінність інформації, яка міститься в їхніх комп’ютерних системах;

• значно легше застосування заходів дисциплінарного впливу — звільнення, переведення на менш оплачувану посаду, відмова у виплаті премій, пільгах тощо.

Незважаючи на те, яка з перелічених причин відіграла провідну роль, відмова від кримінального переслідування свідчить про нерозуміння соціальної небезпеки цих злочинних дій, що дає змогу справжнім злочинцям уникнути кримінального покарання. Все це призводить зрештою до повного розмивання межі між законними і незаконними діями.

При цьому, як показують статистичні дослідження, зареєстровані комп’ютерні злочини виявляють у такий спосіб:

• завдяки регулярним перевіркам доступу до даних службами комерційної безпеки — 31 %;

• за допомогою роботи з агентурою, а також під час здійснення оперативних заходів з перевірки заяв громадян (скарги клієнтів) — 28 %;

• випадково — 18 %;

• під час бухгалтерських ревізій — 13 %;

• у ході розслідування інших видів злочинів — 10 %.

Досить часто жертви комп’ютерних злочинів не повідомляють про виявлення ними злочинів, якщо це стосується використання сучасних технологій. Є кілька типових причин такої поведінки:

1. Можливість надто невеликих збитків порівняно з витратами коштів і часу на порушення кримінальної справи. У такому разі фірма намагається вирішити проблему за допомогою