obraxxas - Сновидіння Габріеля. Шлях у глибину, obraxxas

І тут двері розчахнулися.

Гостре світло коридору врізалося в морок кімнати, відбиваючись від червоних плям на підлозі, стінах, навіть меблях. Гострий звук удару дверей об стіну відлунив у грудях Габріеля вибухом гніву й страху.

На порозі стояла Карла Вайсс.

Її постава була все ще прямою, руки стиснуті в кулаки, та в погляді—ні, в усьому її єстві—щось розсипалося. Вона вп'ялася очима в Габріеля, ніби намагаючись зрозуміти, скільки жаху могла охопити ця мить. Але коли її погляд опустився, коли вона побачила криваве місиво, що колись було її батьком, світ у її очах змінився.

Ноги Карли затремтіли.

Її губи розкрилися, витягуючи з грудей звук—розпачливий, дикий крик.

Меліса схопилася на ноги, вихором метнулася до Карли, притиснула долоню до її рота, силоміць утримуючи цей крик у її грудях.

— Тихо! — прошипіла вона. — Зараз усі сюди налетять!

Карла сіпнулася, намагаючись вирватися, та потім її погляд завмер. Її очі ковзнули по закривавленому Габріелю, потім на Мелісу, що притискала її до дверей. Її серце калатало, її плечі здригалися. Вперше в житті Карла Вайсс не була холодною, суворою, бездоганною. Вперше вона виглядала так, як всі інші в цій кімнаті—наляканою.

В її очах танцював хаос. І Габріель знав: цей хаос щойно увірвався в її світ, як він колись увірвався в його власний.

— Він убив мого батька… — тремтячим голосом прошепотіла Карла, немов сама не вірила в почуте.

Її погляд, зазвичай холодний, мов крига, зараз тьмянів від шоку. Розширені зіниці ловили хаос навколо — розкидані меблі, кроваві розводи на підлозі, нерухоме тіло, яке ще кілька годин тому вважалося незворушним авторитетом.

Габріель підвів на неї затуманений, сповнений болю погляд, губи здригнулися, ніби він намагався щось сказати. Його груди стискало залізне кільце провини, кожен удар серця відлунював у скронях, кожна крапля крові на його руках перетворювалася на доказ його злочину. Але перш ніж він встиг бодай розтулити рота, його випередила Меліса.

— Ви не праві, — її голос звучав твердо, мов лезо, що розрізає тишу.

Карла різко перевела погляд на неї, наче не очікувала такого опору.

— Умови контракту передбачають, що щось подібне могло статися. В такому разі саме лікарня несе відповідальність за будь-які наслідки експерименту. Ви самі довели Габріеля до цього стану і тепер пожинаєте плоди. Це ви контролювали експеримент, а значить, провина лежить на вас.

Тиша, що зависла після її слів, була густою, немов дим після пожежі.

Карла стиснула пальці в кулаки, та її обличчя залишалося непроникним. Лише одна-єдина сльоза скотилася по її щоці, змушуючи її виглядати на мить такою ж вразливою, як і всі інші в цій кімнаті.

— Ти читала договір? — її голос, зазвичай рівний і впевнений, зараз хрипів.

— Я хотіла дізнатися правду, — без тіні сумніву відповіла Меліса.

Карла кивнула, ніби приймаючи цей факт, ніби намагаючись зібрати воєдино уламки зруйнованого світу.

— Що ж нам тепер робити?.. — її питання прозвучало майже відсторонено, мовби воно не стосувалося її особисто, а належало комусь іншому, комусь далекому, хто спостерігав за всім цим збоку.

Меліса поглянула на Габріеля. Він сидів, згорблений, з опущеною головою, його блакитні очі здавалися ще світлішими на фоні розмитих сліз та червоних плям, що вкривали його шкіру.

Її погляд затримався на ньому, і в цій короткій миті в її очах з’явилося щось незрозуміло тепле. Співчуття, розуміння… можливо, навіть щось більше.

— Ми не маємо звинувачувати Габріеля, — мовила вона, і її слова розчинилися в повітрі, мов обіцянка, що не підлягає порушенню. — Тим більше, не маємо залишати його на осуд людей. Ви маєте самі взяти відповідальність на себе і привселюдно визнати, що це ваша провина.

Карла заплющила очі, важко зітхнула і потерла перенісся. Її постава була все ще рівною, але щось у ній зламалося. Вона не заперечувала — і саме це свідчило, що вона усвідомила свою поразку.

Її погляд знову впав на нерухоме тіло батька.

Всі їхні плани розсипалися на дрібні уламки.

І тепер кожен із цих уламків безжально розривав її серце.

Тиша, що запанувала в кімнаті, була схожа на натягнуту струну, яка от-от розірветься. І раптом ця рівновага порушилася.

Тіло Лукаса, що здавалося нерухомим, несподівано сіпнулося. Його пальці зі слабким порухом торкнулися підлокітників крісла, плечі напружилися, а груди здригнулися від глибокого вдиху. Він голосно потягнувся, розтягнув губи у позіху, що пролунав у мертвій тиші, наче розряд блискавки серед ночі.

Усі присутні завмерли. Меліса напружилася, ніби відчувала, що зараз станеться щось непередбачуване. Карла застигла на місці, її обличчя відображало відразу кілька емоцій — від нерозуміння до стриманого жаху. Габріель різко підняв голову, і його погляд, ще кілька секунд тому відчужений і пригнічений, на мить зблиснув живою недовірою.

Лукас сонно потер очі кулаками, моргнув кілька разів і насупився. Його розгублений погляд ковзнув по людях, що стояли навколо нього, а потім він пробурмотів:

— Гей… а що ви всі тут робите? Чорт, мене так розморило…

Його голос був спокійним, майже безтурботним, проте ця недбалість тривала рівно до того моменту, поки його очі не впали на нерухоме, окривавлене тіло на підлозі.

Кров.

Її було багато — надто багато. Вона темними згустками збиралася на одязі мертвого чоловіка, вона вже підсохла на підлозі, та все ще здавалася зловісною, майже живою, ніби глузувала з усіх присутніх.

Сон Лукаса розвіявся в одну мить. Його зіниці різко розширилися, а губи почали конвульсивно тремтіти, ніби він намагався вимовити слова, що застрягли у горлі.

І тоді він закричав.

— О, Господи… О Боже… ТУТ ТРУП! ТУТ МЕРТВА ЛЮДИНА!

Його голос рвав тишу на шматки, заповнюючи кімнату панічним виттям. Він похитнувся, різко підвівся з крісла, спотикаючись об власні ноги, і закричав ще голосніше: