Вікторія Калінгер - Серце Дракона, Вікторія Калінгер

І як же лячно їй стало у цю мить. Ще ніколи в житті вона так не боялася. Все її тіло тремтіло немов листочок на вітру. Раптом у дівчини виникло непереборне бажання втекти якнайдалі звідси. Лишити все це і просто сховатися біля річки у горах, так як вона робила це колись. Та стримавши такий порив, Мира зробила перші невпевнені кроки у бік Драгана.

- Він надто могутній! - Через гуркіт, який створював Морок, дівчині довелося голосно кричати.

- Мира? Що ти тут робиш? Ти повинна бути на човні разом із Меліною.

 Вперше в житті дівчина побачила в очах чоловіка невимовний страх. І боявся він зовсім не за своє життя.

- Я не можу бути там, коли ти тут.

Мира підійшла в притул до Драгана і взяла його за руки.

- Ти мусиш відпустити його. - Не зводячи свого погляду з очей чоловіка, Мира торкнулася до його грудей. - Не стримуй своєї сутності.

- Що ти таке кажеш? Як я можу випустити зло?

- В тобі вже давно немає того зла.

- Миро, тобі краще піти звідси. Тут небезпечно. Ще трохи і Морок розірве бар’єр. Я не в силах буду тебе захистити. - Драган боявся, і Мира це дуже добре відчувала

- Ти здатен захистити цілу Імперію. Просто довірся своєму внутрішньому голосу. 

- Мира, я тебе благаю...

Та договорити чоловік так і не зміг. Дівчина припала своїми устами до його губ у ніжному і водночас такому трепетному поцілунку. На мить Драгану здалося, що вона з ним прощається.

Непомітно опустивши свої тремтячі руки на пояс чоловіка, Мира швидко витягла із піхви такий вже знайомий кинджал, з яким її Драган ніколи не розлучався і, розірвавши поцілунок відійшла від чоловіка на декілька кроків.

- Тільки ти здатен подолати Морока. - З очей дівчини текли сльози. Важко давалися їй ці слова. - А на моїх плечах лежить його Серце. Сподіваюсь ти колись мене пробачиш, коханий. Та тільки так я зможу врятувати вас усіх.

І перш ніж Драган встиг зробити бодай щось, Мира швидким рухом встромила кинджал у своє серце, миттєво позбавляючи себе життя.

- Ніііі! - Десь у небі почувся гучний крик Морока.

- Мироооо! - Імператор не одразу зрозумів, як з його вуст вилетіло ім’я дружини і як він, кинувши свого меча у бік, встиг впіймати її тіло, перш ніж воно впало на жовтий пісок.

- О Боги, Миро! Що ж ти накоїла? - Голос Драгана був хриплим, а все тіло тремтіло від нестримного ридання. - Навіщо?! - Повільно витягнувши із неї кинджал, він пригортав бездиханне тіло дівчини до своїх грудей, зовсім не зважаючи на кров, що обливала його руки.

- Кохана... Ні... Що ж ти накоїла?.

Нестерпне горе заволоділо Драганом із середини. Його серце розривалося від люті та розпачу. А з очей текли гарячі сльози. Не одразу Імператор збагнув, що Морок вже прорвав бар’єр і стрімголов летів на вбитого горем чоловіка. Та в момент, коли демон вже мав торкнутися своєю рукою до жертви, у Драгана за спиною виросли широкі крила, що вмить відкинули засліпленого люттю Морока далеко у бік.

- Цього не може бути? - Здається Володар Тіней був так само здивований, як і сам Драган. Не очікував демон, що зустріне тут найзапеклішого свого ворога - Дракона.

«Ти мусиш відпустити його... Довірся своєму внутрішньому голосу...» - В пам’яті сплили останні слова Мири і Драган більше не стримуючи ні свого горя, ні люті, піддався внутрішньому поклику та відпустив те, що вже так давно рвалося на волю. 

Над морем з’явився могутній Дракон. Його довге, міцне тіло виблискувало у темряві цього хаосу яскраво-синім сяйвом. На його витонченій голові красувалося два довгих тонких рога, що радше нагадували розкішну корону. Довгу шию велетня прикрашала густа пишна грива. А могутні крила та довгий хвіст, що закінчувався китицею, немов доповнювали образ цього по істині дужого створіння. Сам Дракон був бузково синього кольору. А його очі такі ж сині, немов сам океан.

Морок навіть отямитися не встиг, коли величний Дракон вп’явся у нього своїми міцними пазуристими лапами. Здавалося, цей звір не бажав шкодувати демона. Його ціллю було знищити Володаря Тіней.

І зав’язалася у чорному небі бійка. Морок, який відчайдушно намагався відбитися та Дракон, що з невимовною люттю наносив все нові і нові удари. І накрили Цитадель страшні звуки, що видавали їх Демон і Дракон. Та вмить, стихли страшні гомони, і над столицею настала тиша. Небо почало розвиднюватися, а з ним почали зникати відчуття страху та неминучої смерті. Бузково синьому Дракону вдалося знищити Зло, яке століттями не могли здолати наймогутніші маги та чаклуни Острова П’яти Королівств.

Та нажаль, ціна, якою могутній Імператор Цитаделі Драган Темний зміг перемогти Володаря Тіней, для нього виявилася занадто високою.

Коли ж Троян, Марго із маленькою Меліною на руках та Авіан усвідомили, що більше не має Морока в живих, вони чимдуж кинулися до того місця, де щойно відбувалася битва. Спочатку, їхній радості не було меж. З посмішками вони наближалися до чоловіка, що сидів на піску і щось міцно пригортав до себе. Однак, чим ближче вони наближалися, тим похмурішими ставали їх обличчя. Марго навіть встигла викрикнути, перш ніж заховала голову Меліни у себе на грудях. Не хотіла, щоб дівчинка бачила своїх батьків такими.