Марія Акулова - Ефект метелика, Марія Акулова

Глава 22

Глава 22

Як і будь-які нерви, витрачені перед якоюсь важливою подією, ці були витрачені даремно. Не такий страшний вовк… Та й вовків там і не було, просто люди.

Перша частина вечора — та, яка офіційна — сподобалася Насті більше, просто тому, що від неї вимагалося сидіти, дивитися, усміхатися, слухати, якщо Гліб схилявся до вуха, щоби щось сказати, іноді тягнутися до його руки, ненароком погладжуючи, щоби переконатися — він поруч, усе добре.

А ось друга вразила менше. Частково тому, що до моменту початку фуршету, вона встигла вже втомитися, і ще частково тому, що тепер потрібно було ще і вітатися, марно намагатися запам’ятати хоча б частину імен, відповідати на запитання, ставити свої… І все це з підробленим, але таким, щоби здавався вкрай щирим, ентузіазмом.

До Гліба підходили дуже часто. Вони практично жодного разу за вечір не залишилися наодинці. Усім було що сказати Імагінові, хтось передавав вітання батькові, хтось радий був бачити саме його, когось цікавила чарівна супутниця.

У першому випадку Гліб тепло усміхався, обіцяв, що обов’язково передасть батькові вітання, запитувався про здоров’я, у другому — побіжно порушував якісь питання, трохи жартував, сміявся, домовлявся зателефонувати протягом тижня, у третьому… Настю неодмінно притягували за талію до теплого боку, знайомивши зі своєю дівчиною. Кожен раз на 'моя' робився такий наголос, що навіть сама Настя мимоволі здригалася. Ніби хтось претендував… А навіть якби претендував, ніби це мало значення…

Нарешті, на другій годині заходу, потік паломників до Імагіна вичерпався. Туся підозрювала, що це ненадовго, але однаково видихнула. Ще б туфлі зняти, а то труть, зарази, ну і сукню розстебнути, а то тисне, сволота, і шпильку одну витягнути з зачіски, а то саднить, скотина…

— Бачиш он ту пару? — з дуже навіть войовничих роздумів Веселову висмикнуло запитання Гліба.

— Так.

— Самарські…

— Мммм… — Настя протягнула, вважаючи, що, мабуть, згадка прізвища має багато їй пояснити. Хоча насправді не пояснило нічого. Втім, як і прізвища ще десятка тих, хто вже був з нею познайомлений.

— Наш офіс будували його хлопці.

— Зрозуміло, — Туся схилила голову, з цікавістю розглядаючи пару, яка стояла неподалік. Самарський виявився високим, з хорошою статурою чоловіком, із пронизливим поглядом. Такого швидко не забудеш, а побачиш ще раз — обов’язково впізнаєш. Чоловік обіймав за талію супутницю, якою була дівчина років двадцяти семи при надії. Чорна сукня до колін щільно обтягували стрункий силует із чітко вираженим, акуратним круглим животиком.

Стоячи збоку, Настя бачила, як чоловік погладжує жінку по попереку, вона ж у відповідь повертає до нього голову, усміхається, потім доторкається носом до щоки. Ці жести виглядали дуже ніжно й досить однозначно.

Його рука ніби наголошувала — моє, а її пестливий погляд і м’якість дотику до щоки відповідали — твоє, не сумнівайся. Настя мимоволі замилувалася.

— Вони чекають первістка?

Повернулась до Гліба, ловлячи на собі його цікавий погляд. Він усміхнувся, а потім так само як Самарський, притягнув до себе.

— Не вгадала.

— Другого? — дівчина ще раз глянула в бік пари.

— Ні, — Гліб же виставив уперед руку, розкриваючи кулак, зігнутим залишився один палець.

— Четвертого?! — здається, Настя запитала занадто голосно. Та й погляд її був вкрай здивованим, хоча доречніше було б використовувати слово очманілим. — Четвертого? — намагаючись пом’якшити казус, вдруге дівчина перепитала вже пошепки, з невір’ям знову оглядаючи пару.

— У них три дівчинки, одну, до речі, звуть Настею. Кажуть, Самарський посперечався з приятелем про те, у кого хлопець народиться першим. Ти цього приятеля бачила, до речі, пам’ятаєш, коли ви з Пампушком… гуляли? — Гліб ніколи не втрачав можливості нагадати їй за ту вечерю з Євгеном. — Марк Самойлов, мій друг. Так ось, у Марка дві дочки вже є, та, що трохи старша — від першого шлюбу, а другу народила нинішня дружина, зараз вона знову вагітна, ну й Самарська, як бачиш… Загалом, терміни приблизно однакові, тепер усі чекають, що буде далі.

А Настя докладала всіх зусиль, намагаючись стримати щелепу на місці, адже та й так і норовила натурально відвалитися. Четверо! Четверо дітей! Це в чотири рази більше, ніж те, до чого готова сама Настя, але ж дівчина виглядає не набагато старшою.

— А знаєш, що найсмішніше?

— Що?

— УЗД обох показало, що знову будуть дівки…

У цей самий момент Самарський прошепотів щось на вухо дружині, а вона у відповідь залилася рум’янцем, кидаючи на чоловіка докірливий погляд. Мабуть, чоловік вже щосили планує п’ятого…

— Потрібний їм той пацан, дівчатка — це ж прекрасно…

Кдіпнувши, Настя змусила себе відвести погляд від пари.

Гліб пирснув, явно висловлюючи незгоду з попереднім оратором.

— Чоловікові потрібен син, спадкоємець! Тож готуйся…

— До чого? — а потім Настя округлила очі, переводячи погляд уже на Гліба, який усміхався.

— Наступного разу приєднаємося до суперечки, — Гліб підморгнув дівчині, а їй таки довелося підбирати щелепу, яка впала. — І повір, саботаж не пройде, я не менш азартний, ніж Самарський.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍