Топ популярних книг за місяць!
Knigoed.Club » Жіночий роман » Трофей бандита 2. Хворе кохання, Альбіна Яблонська 📚 - Українською

Альбіна Яблонська - Трофей бандита 2. Хворе кохання, Альбіна Яблонська

254
0
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книжку "Трофей бандита 2. Хворе кохання" автора Альбіна Яблонська. Жанр книги: Жіночий роман.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 124 125
Перейти на сторінку:

А в мене текли сльози. Адже я вперше торкнувся дочки. І вона була реальною, як і всі навколо. Це не була ілюзія чи вигадка, я це розумів усе чіткіше з кожною миттю. І на моєму обличчі зростала посмішка — це було чарівно. Неначе відчути себе на веселці. Мов померти і раптом зрозуміти, що після смерті ти потрапив у обіцяний рай. Ти нарешті отримав усе те, про що мріяв за життя. І твої найсміливіші мрії... виявилися правдою...

Але в кожній бочці меду, як водиться, має бути ложка дьогтю. І я відчув цей присмак тоді, коли чекав каверзи найменше.

— НЕ МОЖНА! — загорлав мій конвоїр, і тієї ж миті я відчув сильний біль. — ЛАПИ ГЕТЬ ВІД ДИТИНИ! — вдарив він кийком по руці, яка щойно торкнулася щастя. — ЛАПИ ГЕТЬ, ВИРОДКУ!

Мене ніби вдарила блискавка. Не зрозумівши до кінця, що сталося, я обсмикнув руку і притулився до стіни... А дочка злякалася і кинулася назад до Люсі, обхопивши її за руку і сховавшись за спиною. 

Моя Барбара була налякана. І це мене розлютило. Дуже сильно розлютило.

— Що ти накоїв, придурку?! — схопив я охоронця за комір і впечатав його пикою у грати. — Ти налякав мою доньку, тварино! Ти налякав її! — дубасив я це обличчя об прути, наче відбивну. — ТИ НАЛЯКАВ ЇЇ! НАВІЩО?! НАВІЩО ТИ ЦЕ ЗРОБИВ, ПАДЛО?! НАВІЩО?!

І хай я розумів, що перетнув червону лінію. Нехай цей вчинок був за межею покірності. Проте я не міг зупинитися і не міг йому пробачити, що він зробив... Зробив не зі мною — зробив із нею, з моєю дитиною.

Через секунду конвоїри відчинили замок і вдерлися до мене в клітку, щоб вибити з мене все лайно до останньої краплі. Вони лупцювали мене кийками з особливою пристрастю — били по плечах, по голові, я відчував ці удари на обличчі та на руках. Але я терпів. Бо знав, що інакше буде гірше. Мене посадять надовго, і я вийду, коли Варі буде стільки, скільки мені зараз... 

"Кумедно", — подумав я тоді. Адже я подумки назвав її Варею... Варварою... Варюшею... Аліса не забула моїх слів і все ж таки назвала її цим ім'ям. Нехай і на західний мотив. Проте Барбара — моя донька.

— Годі! — раптом втрутилася місіс Томпсон. — Що ви коїте?! Досить! ДОСИТЬ!!! — зойкнула вона і жбурнула в охорону власну сумку. — Що ви робите?! Хіба так можна поводитися?! Ви поводитесь як звірі! Наче ви тварини, а не люди! Кого ви зараз захищаєте? Цю дівчинку? А ви подумали, що вона бачить? Ви... — заблищали її очі сльозами, — ви хоч розумієте, що означає для них обох цей день? Ви знаєте це? — закликала вона до розсудливості. — Дайте нарешті батькові обійняти свою дитину. Навіщо ви поводитеся так? Адже він не бачив її всі ці вісім років... Не чув її перших криків, — говорила Сара, буквально вивертаючи мене навиворіт цією гіркою правдою. — Він не бачив, як вона зробила перші кроки. Як сказала перше слово. Він не зміг по-батьківськи витерти її перші сльози від шкільної образи... І не дав гарного прочухана тому, хто її образив... Люди! Та він навіть не знав, що вона жива! Що вона існує у цьому світі! Адже вона... — ковтала сльози місіс Томпсон, — вона ж така схожа на нього... Кого ви бачите в цій людині? Ви бачите вбивцю, злочинця? Особисто я в ньому бачу того, хто пожертвував собою і здався владі заради коханої людини. Хоча йому нічого не заважало втекти за бугор і доживати свій вік десь у Мексиці. Хіба вбивці здатні на таке? 

Суддя гучно бахнула своїм молотком і підвелася з-за столу.

— Дайте мені ключі! — кинулася вона до охорони. — Ключі! — була вона налаштована вкрай рішуче. — Хутко!

— Які ключі, ваша честь? — не дійшло до конвоїра. — Про що ви?

— Від наручників, ідіот... 

Він дав їй ключі, і суддя сама зняла з мене кайданки.

— Так не можна! — нарікав той, хто бив мене кийком ще п'ять хвилин тому. — Він же вбивця, ваша честь!

Проте суддя повернулася до столу і голосно заявила:

— Визнаю Максима Чорнова невинним! Суд встановив, що він не вбивав Денні Раміро! А позбавлення волі за крадіжку буде замінено на випробувальний термін у два роки! Опікуном призначаю Сару Томпсон! — стукнула вона молотком і раптом затулила обличчя рукою. — Прошу мене пробачити, — розплакалася суддя, — суд іде... до нарадчої кімнати... Бережи вас Господь.

Присяжні всі дружно підвелися і почали плескати. А я неквапливо вийшов із клітки, щоб ненароком не злякати дівчинку, що ховалась за Люсі.

— Привіт, сонечко, — став я навколішки і розкинув руки. — Вибач, що я кричав і був такий страшний... Вибач, я не хотів тебе лякати. 

— Не бійся, Барбі, — говорила її тітка. — Тобі нема чого боятися. Він хороший.

— Правда? — спитала Барбара і вийшла до мене, не зважаючи на шум. 

— Іди до мене, маленька. Дай же мені тебе обійняти... 

Вона зробила кілька кроків і зупинилася за півметра.

— Тобі боляче? — насупилась Барбі і дістала з кишені хустинку. — У тебе тут кров, — сказала вона і почала витирати моє обличчя після побоїв. — Тобі дуже болить?

— Ні, — посміхався я і ледве тримав себе в руках. Щоб не плакати від цієї зустрічі. — Мені не боляче, кицюня. Ані краплі.

— Виходить, ти брехун, — сказала вона серйозно. — Брехати негарно. Ти знаєш це?   

— Але... пробач, я... 

— Ти плачеш, — казала вона. — А якщо ти плачеш, значить боляче... 

Мені важко було заперечувати її слова. Адже я й справді плакав через біль — він душив мене зсередини і не дозволяв перестати котитися по щоках все новим і новим сльозинкам... Вона була така прекрасна... 

— Так, Барбі. Ти права. Мені дуже боляче, я збрехав... Пробач.

— Від нашої Барбари нічого не приховаєш, — милувалась нами Люсі ніби збоку. — Вона відчує фальш за милю.

Але я повністю тонув у цих гарних смарагдових очах…

— Минулого тижня плакав Джек. Йому теж було боляче.

— Плакав Джек? — здивувався я. — А хто такий Джек? Це твій друг?

— Це наш пес, — пояснила Люсі. — Джек іще той маніпулятор.

— А що сталося із Джеком? — раптом стало мені цікаво. — Чому він плакав?

1 ... 124 125
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Трофей бандита 2. Хворе кохання, Альбіна Яблонська», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Трофей бандита 2. Хворе кохання, Альбіна Яблонська"