Кірстен Бойє - Медлевінґери

— Так, але куди? — запитав Йоганнес, підійшовши до неї. «Корделія» важко борознила воду. Біля того місця, де Митний канал впадає в Ельбу, вона сповільнила хід і повернула праворуч.

— Варіантів небагато, так? — запитала Ліна, зосереджено дивлячись на воду. Шаленого руху не було, не так, як на вулицях міста, та все одно о цій порі на воді було багато суден.

— Я не маю права помилитися. Якщо я приверну до себе увагу, нас упіймає річкова поліція!

Йоганнес захоплено дивився на неї.

— Я навіть не знав, Ліно, що ти так розумієшся на цьому! — сказав він.

— Авжеж! — промурмотіла Ліна, ведучи баркас попід мостом до пристаней. — Ніхто не має помітити, що судно веде дитина! Тоді всьому кінець. Дай мені картуза.

Йоганнес озирнувся. Біля електрочайника лежав старий моряцький картуз. Він ще ніколи не бачив у ньому Томаса.

— Кльово виглядаєш! — сказав він, захихотівши.

— У цьому мене ніхто не впізнає, — сказала Ліна і натягнула картуза на чоло. — Тепер нам не страшні річкові поліцаї.

Йоганнес подивився на неї.

— Може, було би не так вже погано, якби нас схопила річкова поліція! — схвильовано сказав він. — Я маю на увазі, може, взагалі варто було би поговорити з поліцією! — І потягнувся за мобілкою. — Вони ж можуть знайти Брітту! А потім заарештувати Їделунґа…

— Ти збожеволів! — вигукнула Ліна, скеровуючи «Корделію» на рівні пристаней трохи ліворуч. — І що ж ти їм розкажеш?

— Що Їделунґ викрав Брітту! — крикнув Йоганнес. — І вони почнуть її шукати.

— Гадаєш, вони тобі повірять? — скривилася Ліна. Вона дивилася вперед, не повертаючи до нього голови. — Твоє слово проти його слова! Навіщо він це зробив? Вони ж тебе про це запитають! Що він хотів від неї отримати? Гроші? Брітта ж небагата! Чи ти розкажеш поліції про медлевінґерів? І ти думаєш, вони в це повірять?

— Ми можемо їх показати! — промовив Йоганнес нещасним голосом.

— Так? — перепитала Ліна, пропускаючи лоцманський катер. — А як ти думаєш, що з ними буде потім? Гадаєш, вони зможуть знову спокійно жити в себе внизу? Та це ж буде сенсація! З’їдуться телеканали з цілого світу, вхід розширять і зроблять з нього парк розваг! Не будь таким недоумком!

Йоганнес принишк.

— Ти маєш рацію, ясна річ, — промурмотів він. — Але Брітта…

— Брітту ми зараз заберемо! — сказала Ліна, додавши газу. Баркас мчав мов стріла. — Тут спокійніше. Головне, щоби зараз не приплила якась величезна посудина і не розгойдала нас.

Перший раз вона обернулася до хлопця. «Корделія-2» тримала курс.

— Я скажу тобі, де вона. Небагато варіантів.

— Небагато? — вперто промовив Йоганнес. — Подивись на всі устя! А який довжелезний берег! А тисяча маленьких портових акваторій!

— Браво! — вигукнула Ліна. З правого борту вони минали старий рибний склад. — Але чи повезе він її туди? Подумай, як злочинець!

Йоганнес витріщився на неї.

— Чи повезе він її туди, де багато людей? — запитала Ліна. — Ймовірно, зв’язану, у будь-якому разі — проти її волі? Що ж він казатиме, коли тягтиме її з човна, а вона кричатиме і борсатиметься? — Дівчина похитала головою. — Отже, гавань відпадає. Вдень — нізащо. Вночі, певно, там і можна знайти тихі закутки, але вдень — занадто ризиковано.

Йоганнес здивовано кивнув.

— Так, правильно, — сказав він.

— Чи висадить він її десь тут, на березі Ельби? — запитала Ліна, показуючи праворуч від борту. — Де люди постійно бігають, їздять на велосипедах чи вигулюють собак? Треба бути геть недолугим!

— Тобі в поліцію б іти, — захоплено сказав Йоганнес. — Ти мислиш, як комісар.

Ліна махнула головою, потім знову схопила штурвал.

— Там, куди він її відвіз, має бути спокійно, — продовжувала вона. — Далі в напрямку моря, там, на березі, він міг знайти спокійну місцину, звичайно, не стовідсотково. Але так, щоб ризик виправдовувався. — Вона трохи розвернула ніс «Корделії» у попутну хвилю судна-контейнера, що йшло повз них. — А тепер у гру вступає час. До якого місця він міг заїхати? Коли він тобі телефонував, то, очевидно, повертався. Розумієш, що я маю на увазі? Зі швидкістю п’ять вузлів він міг зайти максимум до Шуляу. Максимум! А там всюди на березі купа людей.

— Думаєш, він викинув її у воду? — скрикнув Йоганнес. — Він збрехав? Насправді він…

— З тобою таки складно, Йоганнесе! — сказала Ліна. — Ні, він цього не зробив. Якщо він заїхав не далі Шуляу і знайшов спокійну місцину — дуже спокійну місцину! — до якої не дістатися без човна, то залишається тільки Швайнезанд.

— Острів? — спантеличено перепитав Йоганнес.

Ліна кивнула.

— Ти колись був там? — запитала вона. — Він величезний! Заповідник, а посередині справжній праліс, цілком безлюдний. Туди не ходить жоден пароплав, тільки на вихідних інколи припливають кілька веслувальників на