Мухтар Омарханович Ауезов - Шлях Абая

Були там нові, уживані, старі й зовсім, навіть зовсім негодящі, але й на ті знаходилися покупці…

Галасливий, збуджений натовп, захоплений купівлею-продажем, снував повз Абая, а він стояв, знявши легкий малахай з чорного смушка, і міркував, до кого ж звернутися з своїм словом. На широкому лобі його зібралися глибокі зморшки, біля очей і на скронях виступили краплі поту, густі брови були нахмурені. Він наче постарів за останні дні і тепер особливо гостро відчував свої роки. Важким каменем гнітила душу безмірна туга. За цілий день блукань не знайшов він жодної людини, з якою міг би поділитися потаємними своїми думами…

«Пишу вірші, намагаюсь робити добро моєму народові. А чи є кому слухати й розуміти мої напучення?»

З гіркотою думав Абай про свою долю і раптом побачив себе ніби збоку. Ось сидить він у безлюдному степу, розстеливши чудові різнобарвні тканини, з аршином у руках.

«Чекай скільки завгодно, Абай, не прийде твій покупець»,— сказав він собі і, зажурено похитавши головою, рушив до свого тарантаса, де чекав на нього Баймагамбет.

Покинувши галасливий товчок, Абай під’їхав до кінного базару, який влаштовували звичайно на пагорку, за околицею міста. Тут його одразу пізнали три казахи, що продавали коней, віддали йому салем і почали мову про холеру. Абай, який давно шукав слухачів, зрадів цим людям. Від них він довідався, що й тут, у цій частині міста, люди мруть з холери.

Тільки-но він почав говорити, як тарантас одразу оточили піші і верхівці. Було тут чимало й жінок, вони особливо жадібно слухали його слова.

Сивобородий торговець, який уважно слухав мову Абая, перехилившись з сідла, запитав:

— Кажуть, що жаназу, хатим і жертвоприношення треба проводити, не збираючи людей. Чи буде це бажано богові? Хіба в шаріаті сказано, що тільки самі хальфе, карі, мулли та муедзини мають правити жаназу?

Абай відповів:

— Ні, жаназу може правити кожен мусульманин, який вміє читати коран і похоронний намаз. Якщо знайдеться серед родичів небіжчика грамотій, нехай він і читає поминальну молитву і коран. Нема чого турбувати муллу.

Абай сміливо відступав від мертвої букви шаріату, але тепер він переконався, що й людей це не лякає. Вони довіряли йому і погоджувалися з ним. Він терпляче і наполегливо роз’яснював їм, що треба робити, щоб уберегтися від холери: не пити сирої води, мити руки перевареною водою, не їсти кавунів і динь, а тільки добре проварену і просмажену їжу.

У лагідному грудному голосі його звучало щире піклування, і люди питали один одного:

— Хто це промовляє? Що за людина?

— Та це ж Абай!

Майже всі чули про нього, але багато хто бачив його вперше. Потім його почали питати про Сармоллу:

— Всі мулли і хальфе ганять його і лають. Чи праві вони?

Абай відповів:

— У тяжкі дні лиха служителі віри показують своє невігластво, поводяться негідно, займаються здирствами, чварами і сварками. Побоюючись за свої доходи, вони паплюжать Сармоллу тільки за те, що він навчає людей, як уберегтися від хвороби і смерті. А втім, відомо, що попереджає про небезпеку не ворог, а доброзичливець!

Абай повернувся додому ніби помолоділий. Ця перша зустріч з народом, здавалося, творчо наснажила його наболілу душу, наче дощ спраглу землю.

Другого дня він знову побував у слободі, цим разом на скотному базарі. І тут, тільки-но він почав говорити, навколо нього одразу зібралося кілька десятків чоловік. А після того, коли Абай проходив повз невеликі крамниці, його раз у раз спиняли крамарі, теслярі, кравці, шевці і всякий люд, що перебував тут. Вони розпитували Абая про холеру, і він знову й знову повторював свої поради. Ім’я його передавалося з уст в уста, і люди були певні, що славний акин говорить їм чистісіньку правду, що він щиро любить свій народ. І Абай, схвильований і зворушений, знаходив найпростіші, ясні, сильні й переконливі слова. Розмовляючи з жителями слободи, він щоразу згадував про Сармоллу, про його суперечки з темним і корисливим духівництвом, про свою цілковиту згоду з тим, що радив людям Сармолла: «Найвірніші поради», «Піклування друга», «Треба слухати його беззастережно».

Цілий тиждень Абай щодня розмовляв з народом на різних базарах, щоденно десятки людей слухали його поради.

Тепер міські казахи стали менше говорити про Сармоллу. Справді, при чому тут Сармолла? Сам Абай дав поради, як уберегтися від холери. Новина швидко ширилася на обох берегах Іртиша, і дедалі більше віруючих переставали запрошувати на жаназу імамів, хальфе, карі, муедзинів і шакірдів. Похорони обходилися без поминок і хатиму, в дім небіжчика кликали тепер тільки одного муллу…

Ось коли розлютувалися сліпий карі, Шаріфжан-хальфе і Самурат-муедзин! Сперечатися з Абаєм було значно важче, ніж з Сармоллою.

Вступати в сутичку з ним було ризиковано, його підтримував народ.

У своїх нападках на Абая вони уникали іменувати його, називаючи то «степовиком», то «безбожником». Тим лютіше нападали вони знову на Сармоллу. Затятий ворог мусульманства мусить бути знищений, стертий на порох!

Якось уночі, після молитви ястау, торговці Отарбай і Корабай підійшли в темному завулку біля Верхньої мечеті до старого імама. За ними йшли Самат, Сокир-карі, Шаріфжан і Самурат-муедзин.

Височенний Отарбай низько схилився до малорослого, глухуватого імама, щоб той почув його.

— Святий отче! — сказав він, труснувши чорною цапиною бородою.— Мене послали до вас з благанням люди вашої парафії. Ми прийшли не самі — он там, поблизу, чекають ще десять парафіян. Скоряючись божому велінню, ми просимо вас вказати на шлях порятунку від мору, що спіткав мусульман. Ми чекаємо вашої поради, хазрет!

Гугнявий Корабай додав:

— Кажуть, коли буря загрожує кораблеві загибеллю, люди приносять богові жертву і тим врятовуються від смерті. Скажіть, хазрет, яку жертву повинні принести людй нашого міста?

Корабай замовк, і знову заговорив Отарбай:

— Раніше, хазрет, коли народ умирав від чорної віспи, ваш покійний батько, святий Ак-ішан, наказував нікого не шкодувати для бога, ніяких жертв. Скажіть, святий отче, яку жертву має принести народ, щоб урятуватись від холери?

Висохлий від старості хазрет, застуканий зненацька, слухав, злякано тремтячи, немов пушинка на вітрі, і ніяк, не міг зібратися з думками.

— Господь щедрий, господь щедрий! — бурмотів він собі під ніс,— Хай будуть благословенні ваші наміри. Жертвоприношення ваше буде схвалено пророком, посланцем божим Магометом. У дні лиха жертва — благо для віруючих. Хай будуть благословенні ваші діла! Бірахматула я ярхамар — рахімін!

І хазрет, піднісши до обличчя долоні, закінчив свою безладну мову молитвою. Обидва торговці, які чекали, видно, більш певних вказівок, стояли розгублені, не знаючи, що робити далі.

А хазрет, викидаючи перед собою довгий костур