Максим Іванович Кідрук - Твердиня

Марко глянув униз, помітивши обдерті до м’яса долоні. Українець хребтом відчув це. Наступної миті вони схрестили погляди, і Левко збагнув, що кухарю дуже не сподобалося те, що він побачив.

CXXV

Присвічуючи електричним ліхтарем, Сьома стояв посеред Чорної кімнати. Власне, то була не кімната, а величезна зала, найбільша з бачених ним у Твердині. Хлопець викрутив на максимум регулятор на лампі, але світла все одно не вистачало: стеля ховалась у темряві, як і далека від входу стіна. Чорна кімната однозначно знаходилась під землею, оскільки громаддя Паїтіті, хоча й здавалось великим, просто не могло вмістити в себе такий об’єм.

І попри це Семена оточували кам’яні брили, а не сирий ґрунт.

Хлопець стояв, не відійшовши й метра від прочинених воріт. Щось тиснуло на нього. Не пітьма, щось поза нею, якась безформна химера, що ховалась за межею освітленої сфери, сахаючись і задкуючи, щойно він підносив ліхтар вище, але ніколи не відступаючи повністю. На відміну від полегкості, що хвилями пронизувала груди в Білій кімнаті, у Чорній панувала брудна важкість, що проїдала тіло наскрізь. Сьома зіщулився, стримуючи бажання шмигнути за ворота. Звідкись виринуло ідіотське відчуття, що стіни витріщаються на нього; зиркають, наче звір із засідки, готовий кинутись на жертву, вкусити, впустити отруту і пошматувати; а ще шепочуть огидними голосами, витискаючи з чорної товщі ледь чутне, проте категоричне застереження: «Геть… геть… ге-е-еть… е-е-е-е-е-т-т-ть».

(я не встигну тебе витягти…)

За мить до того, як піддатись натиску чорноти, що одурманювала, й вислизнути із зали, Сьома помітив рівні ряди символів, що тягнулись вгору по стінах. У голові мимоволі спливло чергове порівняння з Білою кімнатою: написи були дрібними й похмурими, наче епітафії на надгробних каменях, їхня монотонність дико контрастувала з виразистими й розбірливими знаками на гранях з білого мармуру.

«Що там?» — згадав росіянин.

«Дати…» — відповів Джейсон.

«Дати?..»

Хлопець пересилив себе і залишився на місці.

Волочачи за собою ногу в гіпсі, Сьома підійшов до стіни і обережно нахилив обличчя, роздивляючись знаки. Страх не зник (хлопець не здивувався б, якби з пристінку прорізався ікластий монстр і скочив на нього), але цікавість відтіснила боязнь і вернула самовладання. Принаймні на якийсь час.

Символи були всюди. Цифри, але не лише вони. В Чорній залі знаходилися справжні записи: десятки, сотні й тисячі рядків, що розбігались в усі боки. На темних гранітних стінах не було клаптика, до якого можна було б прикласти долоню, не накривши принаймні один символ. З першого погляду Сьома усвідомив, що розшифровка письмен триватиме відчутно довше, ніж життя середньостатистичного науковця — надто хаотичними, невпорядкованими виглядали написи.

В той же час відчувалася система. Проникливим оком людини, яка багато часу приділяла декодуванню різноманітних шифрів, Сьома помітив, що всі рядки, котрі збігали вглиб кімнати, починались числами…

(дати… дати?)

…числами, розділеними подвійними вертикальними рисками.

Чорнота душила, згущувала кров, сповільнюючи серцебиття, закупорювала легеневі альвеоли, перепиняючи доступ кисню. Сектор огляду звузився, стиснутий пітьмою, так наче на очі начепили невидимі шори. Хлопцю вдруге довелося тамувати бажання дременути геть. Дивлячись, як дрижання долоні передається на ліхтар і сповзає на контури тіней довкола, він поставив ліхтар на долівку і сфотографував фрагмент стіни — частину над самою підлогою. Роздивився знімок, стараючись не думати про освітлений коридор, Білу кімнату і горішню терасу, де скоро подадуть сніданок.

Неслухняними пальцями Сьома дістав блокнот і переписав чотири рядки, замінивши всі знаки відповідними арабськими цифрами.

«О’кей, що у нас вийшло?» — звів брови докупи.

П’ять стовпчиків. У перших трьох — цифри (у другому рядку — арифметичний вираз зі знаком додавання; росіянин запам’ятав згак з «формули календаря»). Для зручності Семен відразу перевів їх у десяткову систему, міняючи 108 на 810. Далі йшов стовпчик з великими числами (поки що хлопець лишив їх у вісімковому вигляді). Ці числа меншали з висотою: що вище розташувався рядок, то меншим було число у четвертій колонці. Останній стовпчик виглядав найбільш незрозумілим: у деяких рядках чисел не було, а в інших вони видавались абсолютно довільними.

«Дати?» — Семен ще раз пережував запропоновану Джейсоном гіпотезу. Спробував уявити Чорну кімнату чимось на кшталт історичного кабінету, меморіальної зали, на стінах якої зафіксовані знакові для Паїтіті події, проте не зміг. Натомість перед очима малювалось видіння тисяч надгробків.

Хлопець підняв ліхтар, пославши промінь так високо, як міг. Цифра в четвертій колонці може позначати рік, а може… що завгодно. Після хвилини прискіпливого вивчення стрічок, до яких діставало світло, росіянин збагнув, що в другому стовпчику зустрічаються винятково цифри від 1 до 5. Жодної шістки.

(п’ять тижнів по вісім днів…)

«Це номер тижня в місяці, — здогадався він і тут же виправився: — Припустимо, що це порядковий номер тижня…» От тільки що вони записували першим: номер дня в тижні чи номер місяця в році?

Сьома задер голову вище. Вирази зі знаком плюс у першій колонці траплялись рідко: раз на десять-двадцять записів. За три метри від долівки він зауважив фрагмент, в одному з рядків якого розташувався запис «8 + 3»:

Нижче (просто над сфотографованою раніше ділянкою) знайшов іще один подібний — у першій колонці було «8 + 1»:

Зразу під ним — рядок з виразом «8 + 5»:

Записник наче сам скочив у руки, і над чистою сторінкою застрибала ручка — Семен «переганяв» символи Паїтіті з вибраних фрагментів у зрозумілі йому цифри.

Ще не закінчивши строчити, хлопець зробив три висновки, які занотував тут же, під матрицями чисел:

а) вирази зі знаком «плюс» трапляються винятково в рядках, де число, зафіксоване в першій колонці, більше восьми;

б) перший доданок — завжди вісімка, другий доданок — менше або дорівнює п’яти;

і в) найважливіше — вирази трапляються лише в рядках, де в другій колонці стоїть цифра 5.

Сьома навів «п’ятірки»…

(…п’ять тижнів по вісім днів у кожному, плюс… п’ять неврахованих днів)

…і усвідомив, що означають складені вирази. Цифра 5 із другого стовпчика відповідає п’ятому (цебто, останньому) тижню місяця в календарі Паїтіті, і запис на кшталт «8 + 3» чи «8 + 1» позначає «невраховані» в цьому тижні дні. «8 + 3» — це вісім днів п’ятого тижня, плюс 3 дні з тих, що не входять у жоден тиждень, іншими словами, 43-й