Луї Фердінанд Селін - Подорож на край ночі

із мікробами, й вочевидь задоволений. Слід сказати, він набрався великого страху під час своїх прикрощів, пов'язаних із неповнолітніми дівчатами. Коли йшлося про секс, Парапен трохи бентеживсь. У вільні хвилини ходив моріжками, точнісінько як хворий, а коли я проходив повз, усміхався, але так нерішуче, так мляво, що здавалось, ніби прощається зі мною.

Найнявши мене й Парапена, Баритон мав з того чималий зиск, бо ми не тільки віддано працювали, а й розважали його, доносячи відлуння пригод, яких він прагнув і яких йому бракувало. Тож Баритон часто з утіхою висловлював нам своє задоволення. Та все-таки до Парапена він ставився трохи стримано.

З Парапеном Баритон ніколи не почувався цілком невимушено.

— Бачите, Фердінане, — довірливо признався мені колись Баритон, — Парапен — росіянин!

Для Баритона той факт, що хтось росіянин, становив не менш визначену, і то непрощенну, дескриптивну морфологічну категорію, як, приміром, „діабетик“ або „негр“. Учепившись за тему, що давно йому муляла, Баритон у моїй присутності й задля мого особистого добра став напружено працювати головою… Я просто не впізнавав його. Ми пройшлися разом, шукаючи сигарет, аж до тютюнової крамнички.

— Звичайно, Парапен, як на мене, — хлопець дуже інтелігентний. Хіба не так, Фердінане? А проте його інтелігентність абсолютно свавільна („абсолютно“ він вимовляв як „абсукупно“). А ви, Фердінане, як гадаєте? Передусім він хлопець, який не хоче пристосовуватись… Це зразу видно: В нього нема невимушености навіть на роботі! Навіть цей світ для нього мов чужий! Погодьтеся! І то — його провина! Незаперечна провина! Адже він страждає! А це доказ! Ось, подивіться, Фердінане, як пристосовуюсь я! — Баритон поплескав себе по грудях. — Скажімо, нехай завтра земля почне обертатись у протилежний бік — що я робитиму? Фердінане, я пристосуюся! І то негайно! І знаєте як? Я просплю ще дванадцять годин, і все владнається! Більш нічого! Жодних труднощів. Усе буде зроблене! Я пристосуюсь! Натомість, знаєте, що робитиме в такій ситуації Парапен? Він іще сотню років снуватиме всякі задуми і скнітиме з досади! Я певен! Хіба неправда? Він миттю втратить сон, якщо земля почне крутитись навпаки! Добачить тут уже й не знати яку зумисну несправедливість. Надмір несправедливости! А втім, несправедливість — його манія! Він не раз торочив мені про неї тоді, коли ще зволив зі мною розмовляти. І невже ви гадаєте, ніби він задовольниться самими плачами? Це було б півлиха! Таж ні! Він одразу шукатиме способу висадити вибухівкою всю землю! Аби помстити ся, Фердінане! І ще про найгірше, Фердінане, скажу вам про найгірше! Але це тільки між нами… Отож він добере якогось способу, як я вже казав вам! Ох, Фердінане, спробуйте зрозуміти те, що я зараз поясню… Існують звичайні божевільні, а є ще й такі, котрим не дає спокою нав'язлива ідея суспільного розвитку. Я відчуваю жах на саму думку, що Парапен належить до цих останніх. Знаєте, що він якось сказав мені? — Ні, пане…

— Отож він сказав мені: „Пане Баритоне, між пенісом і математикою більше нічого не існує! Нічогісінько! Сама порожнеча!“ А потім, слухайте ще! Знаєте, чого він чекає, аби знову зі мною розмовляти?

— Ні, пане Баритон, цього я зовсім не знаю…

— Отже, він не розповідав вам? — Поки що ні.

— Гаразд, а мені розповів. Чекає, що настане доба математики! Оце й усе! Він абсолютно певен! А як вам його негідна манера поводитися зі мною? Старшим за нього чоловіком? Його шефом?

Мені, звичайно, годилося трохи покепкувати з того буйного витвору фантазії, про який я щойно дізнався. Проте Баритон уже не терпів легковажности. Він навіть спромігсь обурюватися ще й іншим.

— Ох, Фердінане, я знаю, це все вам видається дріб'язковим. Безневинні слова, екстравагантні балачки, яких чимало… Десь-то такої думки ви. І на тому кінець, хіба не так? Ох, нерозумний Фердінане! Дозвольте ж мені найсуворіше застерегти вас від цих помилок, що лиш видаються неважливі! Я заявляю вам: тут ви ні в чому не маєте слушности! Ні в чому! Тисячу разів не маєте рації! Ви, звичайно ж, повірите мені, що за час моєї роботи мені довелося вислухати мало не все, що можна почути від хворих із тихими й буйними формами божевілля! Ніщо не сховалося від мене, Фердінане. Ви ж мені вірите, правда? І я, як ви, напевне, спостерегли, аж ніяк не створюю враження, ніби схильний до страхів… до перебільшень. Хіба не так? І, як на мене, сила одного слова або навіть багатьох слів чи фраз, а то й цілих промов — це ніщо! Взявши до уваги особливості моєї вдачі, мені ніхто не відмовить у праві належати до тих імунізованих людей, котрі не бояться слів! Що ж, Фердінане, після сумлінного аналізу всього, що стосується Парапена, я дійшов висновку: мені слід бути обережним! Удатися до негайних засторог!.. Бо його екстравагантність не схожа на жодне з поширених безневинних дивацтв… Вона, як мені здається, схожа на одну з рідкісних форм неясної етіології, одну з нав'язливих ідей, які дуже легко стають заразні, — коли говорити по щирості, ідей соціально-тріумфальних! У вашого приятеля, мабуть, усе-таки ще не йдеться про божевілля… Ні! Це поки що, напевне, лише гіперболізовані переконання… Але я й справді знаю випадки заразливої недоумкуватости… Часом нема нічого страшнішого за гіперболізовані переконання! Скажу вам, Фердінане: я вже набачився людей з усілякими переконаннями! Але, як на мене, ті, що розводяться про справедливість, — безперечно найнестямніші шаленці! Признаюся, на початку ці шукачі справедливости трохи зацікавили мене… Тепер такі маніяки нестерпно мене дратують… А ви іншої думки? В цьому аспекті в людей — і то в усіх — виявляється така дивовижна здатність поширювати заразу, що я жахаюсь, — ви розумієте мене? Затямте, Фердінане! В усіх! Не менш сильно, ніж потяг до алкоголю та еротики… Це вже природжена схильність. Навіть фатум, який судивсь усім. Ви посміхаєтеся, Фердінане? Тоді й ви мене лякаєте! Хисткий! Вразливий! Непослідовний! Небезпечний Фердінане! Подумати лишень: я вважав вас за поважну людину! Не забувайте, Фердінане, що я вже старий і можу оплатити таку розкіш, як чхати на майбутнє! Мені це дозволено! Але не вам!..

Загалом в усьому і завжди я був такої самої думки, що й мій шеф. Я не досяг великих успіхів протягом свого неспокійного життя, а все-таки засвоїв добрі принципи етикету рабства. Завдяки цій моїй схильності ми заприятелювали з Баритоном, я ніколи не суперечив йому, мало їв за столом. Зрештою, чудовий асистент, справді ощадливий і не амбітний задля зайвого шеляга, нітрохи не лихий.

Віньї-сюр-Сен тягнеться від шлюзу