Адам Джонсон - Син Начальника сиріт

Він її відпустив, і вона відвернулася до поруччя, тепер уже курила. Пхеньян вимикав світло: район за районом занурювався в темряву. На темному тлі виднішими стали фари якоїсь машини, що підіймалася нагору, до них.

- Ти мене хочеш? - спитала вона нарешті. - Та ти ж мене навіть не знаєш.

Він і собі закурив. Стадіон Першого травня ще світився, також не гасла Центральна кіностудія в північній частині міста, неподалік аеропорту. Решта світу була чорною.

- Ти вві сні тягнешся до моєї руки, - сказав він. - Це я знаю.

Сан Мун затяглася: кінчик її цигарки спалахнув червоним.

- Я знаю, що ти вві сні міцно згортаєшся в клубок, - додав він, - тож із янбанів ти чи ні, але в дитинстві свого ліжка в тебе не було. Мабуть, ти спала на якійсь маленькій розкладачці, і хоча я ні разу не чув від тебе про братів чи сестер, але ти простягала руку до брата чи сестри на сусідню розкладачку.

Сан Мун дивилася перед собою, немов не чула його. У тиші він вирізняв звук мотора внизу, але що там за автомобіль, визначити не міг. Глянув на сусідній будинок: чи чує машину товариш Бук - може, він вийшов на балкон? Але сусідній будинок не світився.

Командир Ґа продовжив:

- Я знаю, що вранці ти вдаєш, ніби спиш, щоб я краще тебе роздивився, щоб я бачив вузлик у тебе на ключиці: тебе хтось колись бив; бачив шрами на колінах, які кажуть мені, що ти спізнала справжню працю. Ти хотіла, щоб я тебе знав справжню.

- То в мене від танців, - зауважила вона.

- Я бачив усі твої фільми.

- Я - не мої фільми, - відрубала вона.

- Я бачив твої фільми, - повторив він. - І в усіх у тебе однакова зачіска: пряме волосся закриває вуха. Але, вдаючи сонну, - він знову відкинув їй волосся й узявся за мочку вуха, - ти мені показала, що в тебе надірване вухо. Мабуть, тебе схопив за руку агент міннарбезпеки, коли ти щось потягла з ятки на базарі, - чи тебе спіймали на жебрацтві?

- Годі! - розсердилася вона.

- Ти ж і раніше знала смак квітів, правда ж?

- Я сказала: годі!

Він обійняв її за талію, міцно пригортаючи. Викинув її цигарку з балкона, тоді притиснув губи до її губ - і вона зрозуміла, що тепер вони поділяють один подих і він дає їй кожен вдих.

Їхні обличчя були близько. Вона звела погляд і зазирнула йому в очі.

- Ти не знаєш про мене головного, - сказала вона. - Зараз лише моя мати, яка вже невідомо де, знає, хто я насправді. Не ти.

- Вибач за твого чоловіка. За те, що з ним сталося, за те, що я зробив, - але в мене не було вибору. Ти розумієш.

- Будь ласка. Про нього я говорити не буду. Він і сам себе не знав. Не те що мене.

Він поклав їй руку на щоку й подивився їй в очі:

- Хто ж ти?

Під’їхав чорний «мерседес», став паркуватися під будинком. Сан Мун подивилася на водія, який вийшов і відчинив задні двері. У водія вже не було гіпсу на носі, але горбина залишилася навічно.

- Оце приїхала наша біда, - промовила вона. - Той чоловік, який мене знає, хоче забрати мене назад!

Вона пішла в дім і взяла дошку для чан-ґі.

- Дітям нічого не кажи! - сказала вона, і Ґа побачив, як вона сідає в машину з незворушним лицем, наче така машина вже багато разів приїжджала по неї. «Мерседес» повільно позадкував, пробуксовуючи на траві та гравії, потім намацав під собою дорогу, рушив - і Ґа відчув, що з його рук забрано останнє.

Начальник сиріт розгинав ці самі пальці й витягав їжу, що була затиснута в кулаці. Інші хлопці в «Довгому майбутньому» помирали один за одним, і від того втрачалося уявлення, що від смерті треба відвертатися, що її не можна сприймати буденно, як людину над сусідньою діркою в сортирі чи надокучливого сусіда, що свистить уві сні на верхніх нарах. Спочатку тунелі викликали в нього лише жах, але згодом помалу, навпаки, страх відбирали, і раптом страх зник - а разом з ним і схильність до самозбереження. Викрадання взагалі звело все до того, що є тільки життя або смерть. 33-й табір витяг із нього, наче кров у пакети, здатність відрізнити одне від другого. Може, більше в нього змогла забрати тільки його мати, залишивши сина в «Довгому майбутньому», але це були тільки думки, бо жодного сліду від того він не міг помітити - хіба що все його єство й було тим слідом.

Однак як він міг бути готовим до цього, до того, що Великий Керівник тягне за ту нитку, яка розгортає кокон навколо нього? Коли Великий Керівник хоче, щоб ти більше втратив, він дає тобі що втрачати. Сан Мун казала йому про це. І ось воно сталося. До якого бункера її повезуть? Які легковажні балачки з нею вестимуть? Який еліксир вони питимуть, поки Великий Керівник готуватиметься до розваги серйознішої?

Ґа раптом помітив, що поряд, босі на траві, стоять діти. А між ними пес, на якого накинуто плащ.

- Куди вона поїхала? - спитав хлопчик.

Ґа звернувся до обох:

- А по маму раніше машина вночі не приїжджала?

Дівчинка дивилася просто перед собою на темний шлях.

Він присів, так що міг дивитися дітям у вічі.

- Прийшов час розповісти вам серйозну річ, - сказав він їм.

Потім став спиною до освітленого дому.

- Біжіть у ліжка, а я за кілька хвилин повернуся.

І розвернувся до будинку товариша Бука. Спочатку треба було знайти кілька відповідей.

Командир Ґа ввійшов крізь бічні двері. На кухні чиркнув сірником. На кухонному столі не було нічого, ванна для посуду була порожня, її на ніч перевернули. Ще досі пахло квашеною соєю. Перейшов до їдальні, де в темряві виникало якесь важке відчуття. Засвітив іще одного сірника, чиркнувши об ніготь, - угледів старі меблі, портрети на стіні, військові нагороди, сімейну порцеляну - усе це він бачив, коли вони сіли за стіл і перед кожним ставилися персики. У домі Сан Мун нічого такого не було. На стіні Бука висів цілий ряд старих люльок, які втілювали історію голів родини. Ґа завжди вважав: життя і смерть, бідність і багатство даються людині випадково, - але тут було видно, що рід цих людей ішов ще