Руслан Баркалов - Письменник, Руслан Баркалов

– Ось! – незнайомець протягнув Роанові флешку. – Тут є все як і обіцяв. Це докази. Не більше ні менше. Тут записано те, що дасть вам відповідь на ваші питання.

– Для чого ви це робите? – запитав Роан. – Вас же можуть схопити! Ну або ж прибрати свої!

Чоловік усміхнувся.

– Ну це не так просто. Так втомився я закривати очі на все це. Я хочу жити спокійно а не оглядатися кожного разу, коли виходжу на вулицю. Чи ви думаєте, що це була справа кількох днів. – чоловік знову усміхнувся. – Ви або хочете від мене почути ще щось більше ніж я дав або ви повний дурень, пане Аров.

Роан дивився на чоловіка і ніяк не міг збагнути про що той говорив. Яке відношення має він до цієї справи? Ні, ну він може бути спільником Рози. Гаразд, нехай так. Але який спільник під час незавершеного нападу буде йти на контакт з жертвою? Дивно все якось. Для чого йому це? Чи не краще було б зачекати і повторити свій задум ще раз а не світитися тут і випрошувати гроші у того, кого ще вчора мали намір обдерти до нитки.

Але чоловік більше сказати не мав що. Він подивися на Роана ще раз, потім перевів погляд в бік, оглянувши в дзеркалі все навколо, наче шукаючи чи нема за ним хвоста, потиснув руку і здивованому письменникові і пішов.

Роан постояв ще якийсь час, відчинив дверцята і сів в машину. Він навіть уявлення не мав що може бути на флешці. І його, як і всіх решта, це сильно мучило.