Дієз Алго - Рука, що гойдає колиску, Дієз Алго

- Тому ми проїхались до найближчої каплиці… а потім – і до Оукхіла.

Вчотирьох?! Це не найрозсудливіше рішення, скоріше просто… дурне!

- Не турбуйся, нам нічого не загрожувало, - правильно розуміє мої емоції Мірган. – Тіло у фамільній каплиці, священники моляться над ним, і сину Кертіса вже відправлена звістка. Але з осиковим кілком з очевидних причин нічого не вийшло, вибач.

Киваю.

- Дивно, що в нього в маєтку взагалі є священник, - зауважую похмуро. – З огляду на його вподобання.

- Так, мене це теж здивувало, - Мірган потирає підборіддя. – Проте зробити вже нічого не можна. Сінна не прийшла в себе?

Хитаю головою. Потрібно встати і йти до себе. Тільки ж як це важко зробити. Простіше, здається, заснути в цьому кріслі.

- Ти майже спиш, - усміхається Мірган. – Давай, віднесу тебе у твої покої?

- Ні, ні… Я цілком стою на ногах, - підіймаюсь і широко позіхаю, ледве встигнувши прикрити рот долонею.- Це все твоє вино.

Мірган все ж іде зі мною до самих дверей моїх покоїв, тримаючи руку на талії і, прощаючись, нахиляється зовсім низько, майже торкаючись губами скроні.

- Надобраніч.