Лія Серебро, Олена Арматіна - Його інвестиція. Міняю інвестора. Частина 2., Лія Серебро, Олена Арматіна

Ці двоє… Які ж вони різні, але водночас однакові.

Емір — уособлення сили й стабільності. Коли він дивиться на мене, у його погляді читається безумовне бажання мати мене. Його очі не просто дивляться, вони проникають глибше, ніби хочуть увібрати в себе кожну частинку мене. З ним я завжди відчуваю, що в моєму житті є хтось, хто зможе розв’язати будь-яке питання — і, можливо, навіть не спитати, чого хочу я.

А Салім… Його погляд інший. Ніби випробувальний, але водночас грайливий і небезпечний. У ньому читається щось таке, від чого спина мимоволі вигинається, а в душі розливається суміш адреналіну й захоплення. Він був моїм. Був. І хай навіть я це заперечую, я до сих пір відчуваю його притягання, як магніт, який неможливо вимкнути чи відсунути подаль. Він молодший, різкіший, менш контрольований. Але ж хіба це робить його менш бажаним?

Я стояла на сходах, дивлячись на них обох. Вони були схожі, але кожен із них був унікальний у своєму способі змушувати мене хотіти їх. І це божевільно. Хочеться відвернутися й втекти, але водночас — залишитися, щоб бути частиною їхнього світу, навіть якщо доведеться обпалитися.

І все ж… Що я відчуваю до Саліма? Це не можна порівняти з тим, що я відчуваю до його батька. З Еміром я відчуваю силу, захист, стабільність. З Салімом — хаос, бажання, і той дивний драйв, який ні з чим не сплутаєш. Його поява у моєму житті завжди приносила і біль, і неймовірну насолоду. Як це поєднати? Як вибрати, якщо кожен із них займає своє місце в моєму серці?

Вони раптом помітили мене. Емір подивився з м’якою усмішкою, його очі ніби хотіли сказати: "Підійди ближче, моя дівчинко". А Салім нахабно посміхнувся, явно помітивши моє замішання. Його погляд був пронизливим і жартівливим: "Ну що, і зараз мене ігноруватимеш?".

Я зітхнула й повільно спустилася. Настав час діяти, і діяти обережно.

. Після ранкового діалогу з собою у дзеркалі я зрозуміла, що відтягувати вже немає сенсу. Правда має вийти на поверхню, хай якою вона буде. Але, знаючи чоловіків, я усвідомлювала, що підхід повинен бути максимально м’яким. Тому, зібравшись з думками, я обрала найкращий момент.

Сніданок. Ми всі зібралися у просторій кухні, яка більше нагадувала ресторанний зал. Емір і Салім, хоч і поводилися цивілізовано, у їхній розмові відчувалася ворожість один до одного. Вони знову обговорювали якісь питання бізнесу: філіали, прибутки, перспективи. Я помітила, як Емір, наче досвідчений викладач, терпляче пояснював сину нюанси управління, але його погляд час від часу видавав роздратування. Салім, у свою чергу, розслаблено усміхався, але відповідав лише половинчасто, немовби слухав на  одне вухо. Погляд час від часу ковзав по мені.

Обидва — справжні альфа-самці. Емір — більш стриманий, його сила у впевненості й досвіді. Салім — імпульсивний, харизматичний, із тією зухвалою грайливістю, яка завжди тягнула мене до нього, навіть тоді, коли я знала, що це неправильно. Але їхні очі… Вони обидва дивляться на мене так, що стає важко дихати.

Зібравшись із духом, я зробила ковток кави й нарешті озвалася:

— Еміре, Саліме, я хотіла обговорити з вами одну дуже важливу справу.

Емір підняв голову, поставив чашку, його погляд став холодним і трохи напруженим.

— Що трапилося, Настя?

— Я записалася сьогодні в один центр… Центр генетичних досліджень «GÜVENCE DNA», — сказала я рівним голосом, намагаючись контролювати кожне слово. — Для більш детального тесту.

— І що це означає? — миттєво обірвав мене Емір. У його голосі вже було чутно перші нотки незадоволення.

Салім же, навпаки, пожвавішав.

— О, це цікаво! Тобто ми дізнаємося… Ну, скажімо так, абсолютно точно? — його голос був сповнений ентузіазму, а на обличчі сяяла широка усмішка.

— Так, — я зітхнула й подивилася на Еміра. — Просто щоб для всіх нас було остаточно ясно, хто…

— Ні, — різко перебив мене Емір, його погляд став гострим, мов лезо. — Це абсурд. Настя, це вже не смішно.

— Еміре, це не жарт. Я вважаю, що ми всі маємо право знати правду. Це питання… важливе для нас усіх.

— Ти сумніваєшся в мені? — його голос підвищився, а обличчя почервоніло. — Після всього, що я зробив для тебе, для вас обох?

— Ніхто не сумнівається, — я намагалася говорити м’яко, але всередині вже починала закипати. — Це просто для ясності.

Салім встав із крісла, піднявши руки вгору, мовби намагаючись розрядити обстановку.