Луї Фердінанд Селін - Феєрія для іншого разу, Луї Фердінанд Селін

вирушаю!.. покидаю хідник! до під'їзду! сходинки під'їзду… одна… дві сходинки!.. тяжко стояти на ногах… болять ребра… рука… вуха… очі не так… очі натерпілися! спалахи магнію!.. тепер вже добре видно, але не надто!.. добре бачу вхід і арку… початок поручня… тротуар уже не хитає, ані коридор… тиша… спокій, я б сказав… де можуть бути всі сусіди? розійшлися по домівках?.. лічильниця квасолі?.. пан Вісуа?.. молочниця? пані Ксантіп?.. Перікола?.. де цей набрід?.. у водостоках?.. у метро?.. на «Жоффрені»?.. чи на «Піґаль»?.. і панна Вуаз, яка була отам біля платана? Гортензія? і Туанон?.. не бачив, щоб хтось виходив… повна тиша… не гурчить жоден літак… тільки Жюль-дзвонар бентежить тишу! дзень-дзелень! дзвіночком! скільки може! Мімійку бавить… дзень-дзелень!.. вони там як у себе вдома! дах вітряка і весь Париж! з висоти пташиного лету!.. Сена… усі пам'ятки!.. розваги! вона любить, як її ляскають по сідницях!.. який він пустотливий!.. «Це репетиція!»… гукає він мені… «Це репетиція!»… але мені не смішно!.. Дельфінка під столом!.. покинули мені Дельфінку!.. повісять на мене Дельфінку!.. певен… хто буде винен в її смерті?.. хто, як не я! винен! бо нічого не зробив!.. що мав зробити!.. бо я лікар, отже, мусив!.. що сам випив весь бальзам! до того ж!.. я!.. вони мене оббрешуть! ох, мерщій знайти її під столом, мерщій вислухати Дельфінку!.. беру із собою Пірама… нехай не відходить! там!.. там!.. так! отам! Дельфіна… простягаюся… вдовж Дельфіни… припадаю вухом до грудей, слухаю… піднімаю віко… око нерухоме… хочу притиснути передрам'я до руки… ох, знаю! ох, маю навичку! «трясця! трясця! трясця!» от вам сумління: трясця! трясця!.. ніколи, ніде не міг примиритися зі смертю… ніколи нікого не покидав… смерть для мене, особиста, то щаслива знахідка, але чужа смерть кривдна… і по правді правд і самій суті, саме за те вони чути про мене не можуть, казяться, вишукуючи за мною тисячі злочинів, бо я побиваюся над чужою смертю… навіть коли столітні відходять, ніколи не приймаю їхньої смерті!.. я проти будь-якої смерті… трясця! трясця! трясця!

Учинили мені халепу Мімі, Родольф, усі сусіди! і чоловік! і вся зграя! підсунули мені Дельфіну! знали, що роблять… а тепер нікого!.. хоч би хтось під брамою!.. хоч у шахті ліфта!.. усі накивали! як це? як це? та з ляку! я ж бачив, як їх трусило й ціпило зі страху! сцяли і срали собі в штанці з розпуки!.. втративши всі відчуття… а потім позникали! геть чисто! усі будинки повернулися! поставали на свої місця! точно на свої місця… але не сусіди! жоден!.. я розповідав вам про будинки… як вони ширяли! цілими кварталами! фарандолили в атмосфері! семи-, восьмиповерхові будинки! висмикнуті з фундаментів! хараш-лукумом! усіх кольорів! крізь бомби! крізь тисячі траєкторій, спалахів, мережив шрапнелей, на весь небокрай! пролітали крізь розрив у небесах! і поверталися!.. усі повернулися!.. трохи подряпані, надщерблені… надкушені хараш-лукуми! палаццо Ламбреказа зазнав шалених струсів!.. загубив фронтон у хмарах!.. але став точнісінько в лінію!.. не загруз в розламі неба… за літаками ген не полетів!.. пошарпаний, звичайно!.. вже не такий рожевий!.. сіро-зеленуватий! з балконом навкоси… на всіх будинках на авеню балкони набакир! і фасади жовті! зелені! сірі! такі поневіряння!.. та не біда!.. набагато гірше, як на мене, це як дали драла сусіди… зрадлива втеча… куди вони поділися?.. особливо церберка!.. сторожиха омлетна пика!.. тільки троє нас лишилося! я, Пірам і хвора! ого, а черевань не зник! я вам казав, що кудись подівся!.. я просто не помітив!.. он він лежить в калюжі!.. приклеївся тюрбаном до стіни… прилип до неї… і хропе!.. як я міг його забути!.. адже він голосно хропів! і як не перекинувся, коли розколина ще існувала! хропів би тридцять шостим знизу! хропів би десь у катакомбах! не перегороджував би коридор! може, і пробували пхати! якби всі згрупувалися, можливо!.. його порятував тюрбан! закривавлений Ремонів халат! не халат, а згусток крові! грудка крові!.. тож пхай не пхай!.. він влип… приклеївся! і гарчить, хропе дедалі голосніше!.. а ще надимається! надимається! розпухає! саме так!.. думав, такі речі неможливі… мастодонт!..

— Норманс! Норманс зараз лусне!

Гукаю їм нагору… тим жалюгідним фанфаронам!..

— Дельфіна! Дельфіна вмирає!

Нехай знають! не скажуть, мовляв, їх не попередили… пізніше! пізніше! негайно свідків! мені потрібні свідки! нехай прийдуть! нехай побачать!.. не відповідають, десь кубляться… а той ганяється за нею у гондолі! на всіх коліщатках! зиґзаґи й віражі на межі провалля! вона верещить… от радість!.. які ж вони грайливі!.. він уже без дрючків, без прасок, відштовхується руками! ривками! м'язистий обрубок… справжня вистава під чудовим ранковим сонцем! у них же «репетиція»! неймовірно, яка вона худа, стара і сіра… «атракціон» буде незабутній!.. а ще й дратівлива!

— Соромітники, гукаю їм, вам звідти Лілі не видно?

Не чую відповіді, бо голосно хропе Норманс… склепіння відбиває звук! склепіння навіть тремтить! від хропіння! це так!.. від нього!

— Стара шкапо! Мімі! Стара шкапо! Мімі! тут хвора!

Їм плювати! кричи не кричи! показують, що їм нічого пити! бо бальзам випили!..

— Соромітники, покидьки! тут хвора!

Обурюють мене, справді!.. та їм ні холодно ні жарко! увесь результат моїх образ… він її піддрочує! щоб вона відскочила!.. женеться за нею!.. наздоганяє!.. регоче!.. женеться… по колу!.. по колу!.. широкими змахами рук!.. палиць не має, прасок не має! і гоп! відштовхується! не перекидається!.. у своїй гондолі, я вам казав… а поручнів немає!.. який спритний обрубок!.. до того ж він укутаний у кринолін, який прикриває йому лице! і боа! перука з'їхала на ніс!.. не бачить, де Мімі!.. пускається за нею!.. вона скрикує… він хапає її за сідницю!.. ляпає! ляпає знову!.. підбурює!.. а вона хихоче!.. я не чую, але бачу обличчя!.. роззявляє рота!..

— Бальзаму! волаю я їм… тут хвора!

— У нас репетиція! репетиція! гукає він мені…

Навмисно глузує! хоче, щоб Мімі звивалася, вигиналася… ще більше!.. вище ногу підіймала!.. скакала по всьому даху!.. з усіх сил!.. на межі провалля!..

— Який ти славетний, так! славетний бузувір!

Складаю долоні руркою…

— Тут репетиція! репетиція!

Звісно, знаю! знаю історію! він сто разів повторював! що «репетиція»!.. це було архівідомо! для «Притулку янголів»! кабаре Аарона Кремоїля, вулиця Сент-Евтергі… але як обрано час!.. і місце! над усім Парижем… а рухи в тієї шкапи! ще й бальзаму напилися! на тридцять шість тисяч пик!