Джон Гришем - Фірма

вдасться вибратися, з часом білявий відтінок зникне. А для фото Рея взяли студентський фотознімок Мітча, трохи ретушований; волосся задовге, відкритий серйозний погляд. Їхні очі, носи й вилиці були схожими, це ставало зрозуміло, коли добре придивитися. Оце й уся подібність. У документах зазначалися імена Лі Стівенса, Рейчел Джеймс і Сема Форчуна, які мешкали в Мерфрісборо, що в штаті Теннессі. Лок виконав роботу майстерно, і Рей з усмішкою милувався результатами.

Енді вже складала відеокамеру «Sony» до коробки. Штатив уклали й притулили до стіни. На телевізорі акуратними стопками були складені відеокасети — всього чотирнадцять штук, на кожній приклеєний папірець із підписом.

Запис свідчень тривав шістнадцять годин. Кожен відеозапис починався з того, що камеру Еббі наводила на обличчя Мітча, він піднімав правицю й присягався говорити тільки правду. Він стояв біля шафи, а на підлозі довкола нього лежали документи. Спираючись на записи Теммі, її підсумки й схеми, він послідовно й методично спершу розповів про банківські записи. Виявив понад двісті п’ятдесят секретних банківських рахунків в одинадцяти банках на Кайманах. Деякі рахунки відкрито на чиєсь ім’я, та більшість із них були номерними. Користуючись комп’ютерними роздруківками, він прослідкував і походження кожного рахунку: яку суму було внесено готівкою, трансфери, поштові перекази. Внизу кожного документа, про який ішлося, Мітч чорним маркером зазначав свої ініціали: ММ, а тоді номер документа: ММ1, MM2, MM3, і так далі. Коли перед камерою з’явився аркуш під номером ММ1485, він уже виявив дев’ятсот мільйонів доларів, які переховували від держави у Кайманських банках.

Після розкриття банківських махінацій, він скрупульозно, неначе пазли, склав докупи всю структуру злочинної імперії. За двадцять років понад чотириста кайманських корпорацій потрапили під вплив Моролто і їхніх неймовірно багатих та корумпованих юристів. Всі корпорації (цілком або частково) володіли іншими фірмами, мафія використовувала банки і їхні юридичні адреси як зареєстрованих агентів. Мітч швидко збагнув це і сказав перед камерою, що в нього в руках була лише частка паперів, що більшість із них зберігаються в підвалі фірми в Мемфісі. Спеціально для майбутніх присяжних він пояснив, що цілій армії інспекторів із Національного податкового управління знадобиться рік щонайменше, щоб вирішити премудрі головоломки схем корпорації Моролто. Він повагом розповідав про кожен документ, ставив свої ініціали й складав знову. Фільмуванням займалася Еббі. Рей подивлявся на автостоянку й вивчав фальшиві документи.

Шість годин Мітч описував різноманітні методи відмивання брудних грошей, до яких вдавалися сімейка Моролто та її юристи. І легко визначити було їх улюблений спосіб: у власному літаку фірми «Бендіні» перевозили небачений вантаж готівки, заодно ще були там і два-три юристи, щоб поїздка здавалася законною. Американські митниці завжди турбували шляхи ввезення до країни наркотиків — сушею, повітрям, морем — і мало що там з країни вивозять! Все було задумано просто ідеально. Літаки вилітали «брудними», а поверталися вже «чистими». Щойно літак приземлявся в аеропорту на території Кайманів, хтось із юристів, які супроводжували вантаж, вручав обумовлений зарання хабар місцевим митникам і визначену суму певному банкіру. Часом виходило, що на хабарі йшло до двадцяти п’яти відсотків.

І от коли гроші опинялися вже на банківському рахунку, найчастіше номерному, тоді вже цей шлях простежити було майже неможливо. А ще дуже вже часто такі транзакції дивовижно співпадали з якимись важливими подіями в житті фірми. Зазвичай гроші переводились на один з номерних холдингових рахунків, чи суперрахунків, як називав їх Мітч. І він повідомляв майбутнім суддям і присяжним ці номери рахунків та назви банки. Далі створювалися нові корпорації, і гроші з суперрахунків надходили на їхні рахунки, часто в одному й тому самому банку. І коли законні компанії ставали власниками брудних грошей, починалося їхнє відмивання. Найпростішим і найпоширенішим методом для цього стала купівля нерухомості чи якогось іншого цілком легального об’єкта на території Сполучених Штатів. Всі транзакції здійснювалися винахідливими юристами фірми «Бендіні, Ламберт і Лок», гроші до рук не потрапляли. А ще бувало таке, що одна корпорація на Кайманах придбавала другу кайманську корпорацію, а та, виявляється, вже володіла корпорацією в Панамі, яка була власником холдингової компанії в Данії. Данці ж купували якийсь заводик у Толедо, що випускав, наприклад, м’ячі для гольфу, а гроші на це переводили з непоказного банку в Мюнхені. І брудні гроші тепер були чистими.

Позначивши останній папірець «ММ 4292», Мітч припинив запис свідчень. Він тривав шістнадцять годин, і цього мало вистачити. На судовому засіданні записи не приймуть за доказ, але вони сприятимуть тому, щоб воно відбулося. Тарранс із колегами зможуть показати плівки Великому суду присяжних, і ті висунуть звинувачення принаймні тридцятьом юристам із фірми Бендіні. Їх пред’являть федеральній магістратурі і отримають ордер на обшук.

Мітч свою частину угоди виконав. І хоч у суді особисто не свідчитиме, та він, врешті-решт, отримав всього один мільйон, а інформації дає набагато більше очікуваного. Тепер, фізично й духовно спустошений, він сидів на краю постелі. Еббі прикрила очі й сіла на стілець.

Крізь жалюзі Рей оглянув вулицю.

— Нам конче необхідне холодне пиво, — сказав він.

— Ні, забудь про це, — різко відповів йому Мітч.

Рей повернувся й поглянув на брата.

— Заспокойся, братику, вже темно, а до крамниці он два кроки. Я про себе подбаю.

— Рею, забудь. Не можна зараз ризикувати. За кілька годин ми звідси заберемося, якщо все мине без проблем. Ти матимеш все життя, щоб насолоджуватися пивом.

Рей його не слухав. Натягнувши аж на брови бейсболку і засунувши жмут купюр до кишені, він простягнув було руку по пістолет.

— Рею, хоча б пістолет залиш тут, — просив його Мітч.

Той просунув зброю під сорочку й прослизнув у двері.

Він швидко побіг по піску вздовж мотелів і крамничок, стараючись триматися в тіні. Так хотілося вже холодного пива! Він спинився коло крамнички з продуктами, роззирнувся, впевнившись, що ніхто за ним не спостерігає, і швидко увійшов через передні двері. Холодильники з пивом стояли далі.

А на стоянці біля самого берега, причаївшись у тіні, стояв у великому солом’яному капелюсі Ламар Квін і розмовляв з підлітками з Індіани. Він помітив, як Рей зайшов до крамниці, і щось здалося йому знайомим. Здається, його хода когось нагадувала. Він підійшов до вікна-вітрини й зазирнув досередини. Біля холодильника з напоями стояв чоловік, його очі ховалися за сонцезахисними окулярами, але ніс і вилиці були дуже схожі. Ламар і собі ввійшов до крамниці й вибрав пакуночок чипсів. Коло каси він почекав, і ніс до носа зіткнувся з чоловіком, який