Сергій Бобрицький - Міфи, що мешкають поруч, Сергій Бобрицький

– А то ти не здогадувалася, з вашими розвідданими. – Прикривши трубку рукою, спародіював я зарозумілий тон самої Алли. І продовжив діалог із китайцем. – Що ж, у такому разі, уважно слухаю.

– Є дуже вигідна справа, Вікторе. Пропоную вам роздобути закляття рівня Архонту. Лють Семи Небес. Скажімо, у мене на нього є дуже гідний покупець.

Лють Семи Небес. Очманіти. Очі відразу видали всю інформацію про це заклинання, не захищену рушниками Мари. А її вистачало. Як мінімум, на увагу заслуговували «записи» застосування цієї магії на полі бою. Це справжній хардкор. Місцева магічна атомна бомба. Виглядало це, як небо, що різко світліло в радіусі двохсот метрів над головою кастуючого. Такий собі світлий п'ятачок на небі. З якого потім, як вода з водоспаду, починає виливатися хвиля світла. Коли світло досягає поверхні, живих не залишається нікого, крім заклинача. І я бачив, як Лють продавлювала навіть щити Архонтів. Чергове «читерське» заклинання. Яким я вже жадав заволодіти.

– Чи правильно розумію, що у вас є щось більше, ніж просто «пропозиція роздобути»? Інакше я зможу допомогти не більше, ніж решта, хто намагався його знайти до мене. За загальновідомою інформацією, яка не прихована від моїх Очей, після битви двох японських вищих сутностей вітру, Сінацухіко та Сусаноо, перший був переможений та поглинений своїм противником. У зв'язку з цим Араші, як діти Сусаноо, взяли в підпорядкування переможений клан Тенки. Але вищі чини Тенки, включно з парою Архонтів, були проти. І розв'язалася бійня, за підсумками якої єдині два володарі даних знань із Тенки були знищені. Але якби справді всі носії були знищені до кінця – нічому було б зберігати цю таємницю від Очей.

Тим не менш, я не бачу жодного натяку на використання заклинання у наш час. Було це півтори тисячі років тому і навряд чи ті двоє передали свої знання комусь із учнів. Адже всі учні, що вижили, стали членами Араші і вже давним-давно поділилися б секретами з їх новою родиною. Воно стовідсотково втрачено, але десь є сховище з ним, інакше я бачив би його цілком. Нічого не впустив? – Видихнувши, закінчив я свій довгий спіч.

– Абсолютно вірно, пане Дубровський, все саме так. – Посмішку Вей Гао було чути навіть крізь телефон. Радісну таку посмішку. – Але так вже склалося, що півтори тисячі років тому улюбленого онука голови Тенки дуже серйозно поранив один йокай. І їм довелося звернутися за допомогою до кращого на той час цілителя в світі. Власне, смію вважати, що найкращим я залишаюся і досі.

– Твою ж ... – Я вчасно закрив рота, так як не міг собі дозволити лаятися перед цією великою та стародавньою людиною. Ну і пройдисвітом він був, ​​яких ще пошукати треба! – Перепрошую за мою нестриманість, але якщо ви хочете сказати, що вас, за порятунок дитини, голова клану зробив хранителем якихось його… таємниць… То це, звичайно, серйозно змінює справу! Тільки навіщо вам тоді я, якщо ви, мабуть, усе знаєте?

– Як мінімум, із двох причин, Вікторе. – А зараз я, очевидно, чув важке зітхання. Звичайно, людина з таким життєвим досвідом, швидше за все, просто відіграє ситуацію. Маніпулює мною. Але в нього страшенно добре виходить. – По-перше, я давав клятву ім'ям Ґуаньїнь, що не передам скарбу, що зберігаються в схованці Тенки, нікому. Відповідно, я не можу цього зробити своїми руками та руками будь-кого з мого клану. По-друге, я до цієї хвилини не знав, що вони зберегли захищений носій із заклинанням. Думав, варто його лише згадати у розмові, і плетіння відкриється тобі… Ну, якщо це не так, мабуть, заклинання також зберігається у відомій мені схованці. Або взагалі в якійсь іншій. Звичайно ж, саму схованку я не міг залишити без охорони.

– І тому?.. – Додав я питальних інтонацій.

– І тому, Вікторе Олександровичу, запрошую вас у маєток клану Гао. – Закінчив древній китаєць.

– На екскурсію, гадаю? – Навіть через телефон можна було чути мою усмішку.

– Саме на неї. З нетерпінням чекаємо на екскурсію. – Тут цілитель змінив офіційний тон на голос якогось шахрая і додав. – Тим більше, ми знаємо, що ваша пам'ять з недавніх пір є абсолютною. І ви не тільки зможете здобути необхідні знання для нашого замовника, але й залишити їх собі. І це все – зовсім не пошкоджуючи оригінальні носії. Як вам така пропозиція?

– Знаєте, мені дедалі більше здається, що наше знайомство – це подарунок небес. Або – спокуса пекла. Я абсолютно точно приїду. Але мені потрібно трохи часу. Дружина… Загалом, не по телефону, якось під час зустрічі обговоримо.

– Дружина?.. Сподіваюся, з Дарією Андріївною все гаразд? Чи потрібна допомога мого клану або моя особисто?

– О, ні, дякую вам, пане Гао. Дуже зворушені турботою, але, наскільки я можу бачити, зі здоров'ям проблем немає, все гаразд. Загалом, давайте ще поспілкуємося завтра близько дев'ятнадцяти за Пекінським часом. Влаштує?

– Як вам буде зручно, пане Дубровський. Будемо на зв'язку, на все добре.

– Всього найкращого. – Побажав я і перервав дзвінок. – Ну, питай, чого вже тут. Тобі цікаво, що може бути потрібно від мене людині на кшталт Вей Гао?

– Гхм, швидше, як ти ще живий після настільки зухвалого спілкування з такою людиною, як Вей Гао?.. – Задумливо подивилася на мене Алла. – Так, ми знали, що ти мотався до Китаю перед походом до Бореасу. І знали, до кого, як і те, що ти приїхав трохи… скажімо, посвіжілим після цієї поїздки. Але я думала, що мова буде про одного з нижчих ієрархів Гао. На крайній випадок – керівництво середньої руки. А ти... Та ви ж майже як старі товариші спілкуєтеся! Точніше, він тобі це дозволяє!