Данило Туптало - Житія Святих - Листопад, Данило Туптало

я ж бо молив Бога про тебе, щоб і ти сподобився вінця неув'ядного й полюбив Того, кров Якого є як червона троянда, а плоть ніби лілея біла". Рече Тивуртій: "Чи ж уві сні це чую, чи істину мовиш, брате?" Відповів Валеріян: "Досі ніби уві сні жив, кланяючись богам фальшивим і бісам нечистим, тепер же ходимо в істині та благодаті Божій". Говорить Тивуртій: "Хто тебе цього навчив?" Відповів Валеріян: "Ангел Божий навчив мене, його й ти побачити зможеш, коли від скверн ідольських очистишся". Побажав Тивуртій побачити ангела, але Валеріян порадив йому повірити спершу в єдиного істинного Бога і прийняти святе хрещення, а по тому сподіватися ангельського явлення. А свята діва Кикилія, розтуливши свої вуста, повні благодаті, почала навчати його святої віри, показуючи звабу фальшивих язичницьких богів і неміч бездушних ідолів їхніх, і з'являючи силу істинного Бога, Господа нашого Ісуса Христа. І настільки подіяло те святої дівиці богомудренне учення, що відтак Тивуртій перемінився від невір'я у віру й сказав: "Вірую, що немає іншого Бога, окрім християнського, і я віднині Тому єдиному хочу служити". Це почувши, дівиця наповнилася невимовної радості і старанніше повчала його, оповідаючи йому про Воплочення Сина Божого, про чудеса Його, вільну Страсть та смерть, яку прийняв заради любові до людського роду. Тивуртій же, вислухавши такі слова, зворушився серцем і запалився Господньою любов'ю. Бачачи ж у ньому теплоту віри, дівиця сказала йому: "Коли віруєш у Господа нашого Ісуса Христа, то йди із братом своїм до нашого християнського єпископа і прийми від нього святе хрещення, цим-бо від гріхів очистишся і достойний станеш ангельського бачення. Тивуртій же, глянувши, мовив до брата: "До кого мене вести хочеш?" Відповів Валеріян: "До чоловіка Божого Урвана підемо, він-бо є єпископом християнським — чоловік старий, і премудрий, і праведний, його ж бо лице, як лице ангелове, а слова його істинні". Мовив Тивуртій: "Чи про того кажеш Урвана, якого, як чув, засуджено двічі на смерть, і тепер, уникаючи смерті, ховається? Коли до того підемо, то ті, котрі шукають убити Урвана, і нас, при ньому знайшовши, всяко заб'ють". На ті Тивуртієві слова відповідаючи, дівиця почала говорити про вічне й неодмінне навіки життя, яке є на небесах, і про воздаяння святим мученикам за піддання смерті заради Христа. Тоді Тивуртій розпалився божественним бажанням і рече: "Хай люблять безумні люди життя це малочасне, я ж бажаю вічного життя, веди-бо мене, брате, швидко до єпископа — хай мене очистить й учинить мене причасником вічного життя". І повів його брат до блаженного Урвана, і все, що сталося, звістив йому. Урван же вельми порадів на навернення Тивуртієве і люб'язно його прийняв, охрестив його і близько семи днів при собі затримав, доки цілковито навчив його таїн святої віри. Після хрещення святий Тивуртій такої благодаті сподобився, що святих ангелів бачив, з ними бесідував і все, що в Бога просив, приймав. Чудеса з братом своїм численні творив, недужих зціляючи і роздаючи маєтки свої християнам убогим, і сиротам, і вдовицям, викуплюючи в'язнів та святих мучеників, їх-бо тоді багато за Христа вбивали, а тіла чесно хоронячи.

Про все те довідався від доносителів міських єпарх на ім'я Алмах, котрий, за царевим повелінням, нещадно проливав кров рабів Божих, мучачи та вбиваючи вірних. Повелів відтак схопити Тивуртія та Валеріяна і, привівши їх перед себе, мовив: "Пощо безчестите свою доброродність і ховаєте тих, котрих царі повелівали вбивати за численні беззаконня, і маєтки свої роздаєте відкиненим людям? Коли і ви того ж із ними блуду, то чи хочете бути, як вони?" Відповів Тивуртій як старший брат: "О, коли б сподобив Бог бути нам зарахованими в число рабів Його, щоб відкинули те, що вважається за сутнє, а не є ним, а знайшли те, що не гадається бути, а є!" Запитав же його єпарх: "Що воно, як це кажеш: гадається бути, а не є? Не розумію, про що мовиш". Тивуртій розтлумачив йому: все, що тимчасовий цей світ має, і являє, і дати обіцяє, гадається бути, а є ніщо, бо швидко гине. Майбутнє ж життя людям світолюбним не гадається бути, бо не бачать його. А є воістину й неодмінно навіки буде, що добрим та вірним численне воздаяння, а лихим та невірним — вогонь і безчисленні муки принесе. Єпарх же у довшу бесіду із ними вдався, чуючи від них про святу віру і про відкинення від світу велике учення, чого він прийняти не захотів і повелів їм, щоб принесли богам жертви. Коли ж не повинувалися святі його повелінню, тоді наказав Валеріяна палицями бити міцно. Коли ж били святого, казав він, радіючи: "Це час, якого я бажав вельми, це свято моє і день веселощів моїх". Суддя ж загорлав: "Не принижуй богів та богинь!" Заволав же і святий мученик Валеріян до людей, кажучи: "Мужі, громадяни римські, нехай не відводить вас од істини ця моя мука, але міцні будьте, богів же кам'яних та дерев'яних побийте, бо всі, що кланяються їм, палені будуть вічним вогнем!" Приступив-бо до єпарха один радник, на ім'я Тарквиній, і таємно сказав йому: "Коли цих швидко не загубиш, то весь маєток їхній буде розданий убогим, а тобі не залишиться нічого". Єпарх послухав тієї ради й повелів повести обох на місце, що зветься Паг, повз Дієве капище, де, коли не захочуть принести Дію жертов, хай відсічено буде їм голови. Послав із катами та воїнами й кувікулярія свого, Максима на ймення, щоб під його доглядом здійснилося посічення мучеників. Максим же із ними йшов і, позираючи на святих страстотерпців, плакав, говорячи: "О дорогий цвіте юності! О союз любові братньої! О красна двійця юнаків доброродних та чесних! Пощо так самовільно на смерть, як на велику вечерю, прагнете?" Святий же Тивуртій рече йому: "Коли б не відали звісно про вічне життя, що після цієї смерті нам буде, не раділи б, позбуваючись тимчасового життя". Запитав Максим: "Яке ж є життя після цього життя?" Відповів Тивуртій: "Як плоть одягається в одежу, так душа покривається тілом, а плоть по смерті в порох перетвориться, але, ніби птиця Фенікс, оживе, коли настане час. Душа ж, як буде свята й праведна, відтак несена буває у райську благодать і там, у радості перебуваючи, чекає воскресіння". Максим же від тих слів зворушився й мовив: "І я б це тимчасове життя відкинув, коли б звісно довідався, чи сподоблюся того життя, про яке ти говориш".