Жюль Верн - 20 000 льє під водою

льоду. Очевидно, басейн Південного полюса, протягом шести зимових місяців скований льодом, був у цей час зовсім недоступний. Що було робити китам при настанні зими? Безсумнівно, вони, поринаючи під тороси, відправлялися шукати більш зручних місць. Що ж стосується тюленів і моржів, які звикли жити в найсуворіших умовах, то вони залишалися тут, на крижаних узбережжях. Ці тварини мають природну здатність проробляти в крижаних полях віддушини і не давати їм замерзати. Якщо їм треба подихати, вони пливуть до своїх віддушин, і, коли птахи, гнані холодом, летять на північ, тюлені і моржі стають єдиними хазяїнами на південно-полярному континенті.

Тим часом резервуари наповнилися водою; ". Наутілус» став повільно опускатися. Досягши глибини тисячі футів, він зупинився. Гвинт запрацював, і «Наутілус» зі швидкістю п’ятнадцяти миль на годину рушив прямо на північ. До вечора він уже плив під величезним крижаним панциром торосів. Вікна в салоні були зачинені ставнями з обережності, оскільки судно могло наштовхнутися на випадкову плавучу крижину. Отже весь цей день я провів, переписуючи свої замітки. Я весь поринув у спогади про полюс. Ми, нарешті, досягли цієї недоступної точки, досягли благополучно, без виснаження, наче наш плавучий потяг гладенько ковзав по залізничних рейках. І от почався наш зворотний шлях. Чи таїть він для мене стільки ж неймовірних несподіванок? Я думав, що так воно і буде, оскільки запас підводних чудес невичерпний! П’ять з половиною місяців тому випадок привів нас на борт «Наутілуса»; ми пропливли чотирнадцять тисяч льє, покривши за цей час відстань, довшу за земний екватор; і скільки неймовірних пригод, і страшних і цікавих, зробили неповторною нашу подорож: полювання в підводних лісах коло Креспо, щасливий порятунок в протоці Торреса, коралова гробниця, лов перлів біля Цейлону, Аравійський тунель, Санторинські вогні, золоті скарби в бухті Віго, Атлантида, Південний полюс! Усю ніч ці спогади змінювалися в моїх думках один за одним і не давали спокою моєму мозку на жодну хвилину.

О третій годині ночі я прокинувся від якогось страшного струсу. Я піднявся на постелі і став прислухатися, аж раптом мене відкинуло на середину каюти. Очевидно, «Наутілус» на щось наштовхнувся і дав сильний крен. Спираючись руками об стійки проходів, я, нарешті, дістався салону, яскраво освітленого. Усі меблі перекинулися. На щастя, скляні шафи, міцно прикріплені своєю основою до підлоги, залишилися на місці. Картини, що висіли на стіні правого борту, змістилися від вертикальної лінії і щільно прилягли до шпалер, картини на стіні лівого борту своїми нижніми краями відійшли від шпалери на цілий фут. Отже, «Наутілус» ліг на правий борт і в цьому положенні застиг. Усередині корабля неясно чулися чиїсь голоси і кроки. Але капітан Немо не з’являвся. У ту мить, коли я збирався вийти з вітальні, увійшли Нед Ленд і Консель.

— Що сталося? — запитав я.

— А я хотів запитати про це вас, — відповів Консель.

— Тисяча чортів! — вигукнув канадець. — Я-то знаю, що сталося! «Наутілус» на щось наштовхнувся і, судячи з крену, у якому перебуває, навряд чи виплутається з халепи так легко, як виплутався в протоці Торреса.

— А чи сплив він на поверхню моря? — запитав я.

— Нам це невідомо, — відповів Консель.

— У цьому неважко переконатися, — відповів я.

Я глянув на манометр. На мій превеликий подив, він показував глибину триста шістдесят метрів.

— Що це означає? — вигукнув я.

— Треба запитати капітана Немо, — сказав Консель.

— А де його знайти? — запитав Нед Ленд.

— Ходімо зі мною, — запропонував я своїм товаришам.

Ми вийшли із салону. У бібліотеці — нікого. Я висловив припущення, що капітан Немо, імовірно, знаходиться в рубці керманича. Найкраще було зачекати. Ми повернулися в салон. На всі докори і причіпки канадця я мовчав. Він міг скільки завгодно гарячитися. Не відповідаючи канадцю, я надав йому змогу виливати свій кепський настрій, скільки душа забажає.

Так спливло хвилин двадцять; увесь цей час ми намагалися вловити найменший звук усередині «Наутілуса», аж тут раптом увійшов капітан Немо. Очевидно, він не звернув на нас уваги. Зазвичай безстороннє його обличчя цього разу було стривожене. Він мовчки глянув на компас, на манометр, потім приклав палець до якоїсь точки на карті півкуль у тій його частині, що зображувала Південний океан.

Я не хотів заважати йому. Але через кілька секунд, коли він обернувся до мене, я скористався його ж виразом, який він використав, коли ми знаходилися в протоці Торреса, і запитав:

— Що це, капітане, — випадкова перешкода?

— Ні, цього разу аварія, — відповів він.

— Важка?

— Можливо.

— Небезпека безпосередня?

— Ні.

— «Наутілус» сів на мілину?

— Так.

— І це сталося внаслідок?..

— Капризу природи, а не з вини людей. У нашім маневруванні не зроблено жодної помилки, але не в наших силах уникнути дії закону рівноваги. Можна йти всупереч людським законам, але не можна спростувати закони природи.

Дивну хвилину вибрав капітан Немо для філософських міркувань. Зрештою його відповідь не сказала мені нічого.

— Чи не можна довідатися, — запитав я, — яка причина нещасного випадку?

— Величезна крижана брила, ціла гора перевернулася, — відповів капітан Немо. — Коли підніжжя крижаних гір