Жюль Верн - 20 000 льє під водою

підмивається більш теплими шарами води або ж руйнується послідовними ударами крижин одна об одну, то центр ваги переміщується вище, і внаслідок цього крижана гора всією масою перевертається догори підніжжям. От це і сталося. Одна з таких крижаних брил перевернулася і вдарила по «Наутілусу», що стояв на місці під водою. Потім вона ковзнула по його корпусу, з нездоланною силою підняла його, витиснула догори, у менш щільний шар води, де «Наутілус» і лежить, нахилившись набік.

— А хіба не можна звільнити «Наутілус», викачавши воду з резервуарів, щоб привести його в рівновагу?

— Це і робиться. Ви можете почути, як діють насоси. Гляньте на стрілку манометра.

Вона показує, що «Наутілус» піднімається, але разом з ним піднімається і крижана брила, а до того часу, поки яка-небудь перешкода не зупинить її руху нагору, наше положення залишиться таким же.

І справді, «Наутілус» увесь час мав крен на правий борт. Звичайно, якби крижана брила зупинилася, то «Наутілус» прийняв би нормальне положення. Але чи можна було ручатися за те, що ми зараз не наштовхнемося на верхній шар торосів і не будемо розчавлені між двома поверхнями крижаних масивів? Я задумався над можливими наслідками цього. Капітан Немо продовжував спостерігати за манометром. З того моменту, як крижана брила обрушилася, «Наутілус» піднявся футів на сто п’ятдесят, але зберіг усе той же кут нахилу стосовно лінії перпендикуляра.

Раптом відчувся легкий рух корпуса. Очевидно, «Наутілус» почав потроху випрямлятися. Предмети, що висіли на стінах салону, стали приймати більш нормальне положення; а площини стіп наближатися до вертикалі. Ніхто з нас не вимовив ні слова.

З хвилюванням у серці ми бачили, ми відчували, як випрямлявся «Наутілус».

Підлога приймала усе більш горизонтальне положення. Минуло десять хвилин.

— Нарешті, ми стоїмо прямо! — вигукнув я.

— Так, — сказав капітан Немо, прямуючи до дверей салону.

— А чи спливемо ми на поверхню? — запитав я.

— Звичайно, — відповів він. — Як тільки резервуари звільняться від води, «Наутілус» підніметься на поверхню моря.

Капітан вийшов, і незабаром я побачив, як за його наказом підйом припинився. І це було правильно: «Наутілус» міг би невдовзі вдаритися об нижній край торосів, тому краще було йому триматися у воді між верхнім і нижнім шаром криги.

— Удало викрутилися! — полегшено зітхнув Консель.

— Так. Нас могло розчавити між двома крижаними брилами або, щонайменше, затерти.

У такому разі відновити запас повітря було б неможливо, а тоді… Так, ми викрутилися вдало.

— Баба надвоє гадала… — пробурчав Нед Ленд.

Я не хотів затівати марну суперечку з канадцем і промовчав. У цей час розсунулися ставні, і крізь шиби вікон увірвалося зовнішнє світло.

Як я і говорив, ми знаходилися серед води, але обабіч, усього в десяти метрах, здіймалися крижані стіни. Згори і знизу така ж стіна. Нагорі розстелялася гігантським склепінням нижня поверхня крижаних торосів; унизу перевернулася брила, яка, прослизаючи нагору, знайшла, нарешті, у бічних стінах дві точки опори, що і затримали її в цьому положенні. «Наутілус» опинився ув’язненим у крижаному тунелі, шириною близько двадцяти метрів і наповненому водою; він міг легко вийти з нього, рушивши вперед або назад, а потім, занурившись на кілька сот метрів глибше, знайти вільний прохід під крижаним полем. Світло під стелею згасло, але салон весь сяяв від навколишнього розсіяного світла. Завдяки здатності відбивати світло крижані стіни з величезною силою відкидали усередину тунелю промені від прожектора «Наутілуса». Я не в силах описати світлові ефекти на цих примхливо покраяних брилах, де кожен кут, кожен гребінь, кожна площина відкидали особливе світло в залежності від характеру тріщин, що прорізували лід. Це був сліпучий розсип різних самоцвітів, де сапфіри зливали свої сині промені з зеленими променями смарагдів. Опалові тони непередаваної тонкості лягали то там, то тут з-поміж пломінких іскор, котрі спалахували таким розмаїттям, що блиск цей сліпив очі. Сила світла від прожектора зросла в сто разів, подібно до світла лампи крізь стекла маяка.

— Яка краса! Яка краса! — вигукував Консель.

— Так, — захоплено відгукнувся я, — фантастичне видовище.

— Так, тисяча чортів! — відповів Нед Ленд. — Це чудово! Я скаженію, що змушений зізнатися в цьому. Це небачено! Але це видовище може обійтися нам дорого. А вже коли говорити все, як є, то ми дивимося на такі речі, які Бог заборонив бачити людям!

Нед був правий. Усе було занадто красиво. Раптом Консель скрикнув, і я мимоволі обернувся.

— Що таке? — запитав я.

— Заплющіть очі! Не дивіться!

І, говорячи це, Консель закрив долонями свої очі.

— Але що з тобою, милий хлопчику?

— Я нічого не бачу, я осліп!

Мимоволі я кинув погляд на скляну поверхню вікна і не міг витримати її вогненного блиску.

Я зрозумів, що сталося. «Наутілус» рушив уперед, розвиваючи велику швидкість. Усе навколо — поверхні і злами крижаних стін, що досі спокійно мерехтіли, перетворилися на палахкотливі смуги, що зміїлися як блискавка. Міріади крижаних діамантів зливалися у вогненне сяйво. «Наутілус» завдяки силі свого гвинта нісся в оточенні блискавок!

Скляні вікна в салоні зачинилися