Гарольд Роббінс - Пірат

руки, а вони підбігли до нього, вигукуючи: «Татку! Татку!»

Він поцілував одного, потім другого і відчув на устах сіль своїх власних сліз.

— Ми не злякалися, чесно, тату,— сказав Мухаммед. — Ми знали, що ти прийдеш по нас.

— Так,— вторив Самір. — Мамка говорила нам про це кожного дня.

Він глянув на неї. Його погляд затуманився від сліз, і він повільно звівся на ноги.

Джордана не ворухнулася: вона не зводила з нього очей.

Мовчки він простягнув їй руку. Повільно, майже нерішуче, вона взяла її.

Він довго дивився їй в очі. Потім сказав хрипким голосом:

— Ми насилу встигли.

Вона всміхнулася.

— Я не сумнівалася ані хвилини, що встигнете.

— Ти зможеш простити мене? — спитав він.

— Залюбки. Я кохаю тебе,— сказала вона. — А ти зможеш мене простити?

Він широко усміхнувся. Раптом він став Бейдром, якого вона вперше побачила і покохала.

— Залюбки,— сказав він. — Я теж тебе кохаю.

— Та виходьте ж,— гаркнув на них з дверей ізраїльський капрал. — У нас що, в розпорядженні ціла ніч?

Бен Езра стояв біля воріт табору.

— Ще хто залишився? — спитав генерал.

— Мої всі тут,— відповів капрал.

Він звернувся до єменського капітана:

— Ар'єргард організували?

— Так, сер,— відповів капітан. — Чотири чоловіки з автоматами повинні на деякий час забезпечити їх роботою. Чекати на них не будемо. Вони повернуться тією ж дорогою, що і прийшли, і ми підберемо їх через кілька днів на тому місці, де ми висадилися.

Бен Езра кивнув. Знають свою справу.

— Які втрати?

— Один забитий, кілька незначних ран — це все.

Бен Езра повернувся до ізраїльтянина.

— Два забитих.

— Нам повезло,— сказав похмуро генерал. — Ми застукали їх зі спущеними штаньми! — він поглянув на дорогу. Бранці зустрілися після розлуки. Чоловіки з команди літака були в хорошій формі і жінки теж. Вони скупчилися разом у тісний гурт. Всі намагалися говорити водночас. — Підженіть їх, хай рушають,— сказав Бен Езра. — Щоб збагнути, як нас тут мало, нашим друзям не треба буде багато часу, і тоді вони кинуться за нами.

Ізраїльтянин рушив. Бен Езра гукнув до нього:

— Ти бачив сирійця?

Вояк похитав головою.

— Я не бачив його відтоді, як тільки ми зайшли після залпів ракет. Він ішов попереду мене, а потім просто зник.

Бен Езра спантеличився. Щось тут не те. Хіба що хлопця вбили і він лежить десь непомічений. Та ж ні, це неможливо. Сирієць таки дуже добрий вояк. Рано чи пізно він об'явиться. Бен Езра повернувся і рушив за ними вниз по дорозі. Він поглянув на годинник. Якраз третя година. Точно по розкладу.

Якщо вертоліт прилетить вчасно, вранці вони будуть снідати у палаці князя.

Розділ сімнадцятий

Дік Керрідж без поспіху ходив по табору. Крізь відчинені ворота він бачив, як інші пішли вниз по дорозі, що вела до злітно-посадкової смуги. Та він все ще не був готовий піти звідси. Йому ще треба було доробити одну недовершену справу.

З різних кінців табору долинав спорадичний звук пострілів автоматичної зброї. Єменці робили свою роботу. Повільно й обережно він відчиняв одну за одною двері хатин, та його не було ніде.

Все ж цей чоловік мусить бути тут. Він не міг вибратися звідси до початку приступу. Ніхто не міг залишити табору непоміченим. Окрім того, він чув, як Хамід доповідав генералу, що бачив його за п'ятнадцять хвилин до початку приступу. При такому місцеположенні командирської хатини чоловік не мав часу, щоб утекти до лісу. Вона була в оточенні інших хатин.

Він обернувся й поглянув на командирську хатину. Перед нею стояли три обгорілі розтрощені джипи. Він сторожко повернувся і пішов назад, до хатини. Він уже раз обійшов усе всередині, та, можливо, там було щось таке, чого він не примітив.

Він знову обережно наблизився до дверей і став збоку з автоматичним пістолетом у руці. Тоді різко відчинив двері навстіж. Якусь мить він чекав. Зсередини не було чутно ні звуку.

Він зайшов у середину. Перша кімната була вся в уламках. Ракети попробивали в стінах хатини зяючі дірки. По кімнаті були розкидані папери та меблі, ніби після урагану.

Він зазирнув до другої кімнати. Тут просто не було місця, де хтось міг би заховатися. Він вийшов надвір, та на порозі зупинився.

Він відчув, як волосся у нього на голові стає сторч. Цей чоловік був тут. Йому підказував інстинкт. Не має значення, що він не може його знайти. Чоловік — десь тут.

Він повернувся і ще раз повільно обвів поглядом приміщення. Пусто. Якусь мить він стояв дуже тихо, а потім підійшов до ослону, поруч з раковиною, де він помітив кілька гасових ламп.

Розбиваючи їх одну за одною, він швидко розливав гас по кімнаті. Потім узяв стілець, поставив його в сінешніх дверях і сів на нього, обличчям до кімнати. Витяг із кишені коробку сірників, запалив одного і підніс його до коробки, а коли спалахнули всі інші, жбурнув її в кімнату.

Вогонь швидко побіг підлогою, тоді поповз по стінах. Дим почав заповнювати кімнату, але він