Гарольд Роббінс - Пірат

Хоч як це було дивно, вона не перелякалася. Вперше з часу викрадення вона відчула себе в безпеці.

— Мамцю, що там діється? — спитав, схлипуючи, Мухаммед.

— За нами прийшов татко, любий. Не бійся.

— Де він? — спитав Самір. — Я хочу його бачити.

— І побачиш,— сказала вона заспокійливо. — Хвилин через кілька.

У дверях з'явилася нянька Анна.

— У вас все гаразд, мадам? — гукнула вона.

— У нас усе добре,— перекрикуючи галас, відповіла Джордана. — А у вас?

— Магді в руку попала скіпка дерева, а так усе гаразд. — Вона замовкла, коли ще один вибух струснув хатину. — Може, допомогти вам з дітьми?

— Ні, у нас усе гаразд,— сказала Джордана. Вона пригадала щось із фільму про війну, який вона колись бачила. — Скажи дівчатам, хай ляжуть на підлогу і закриють голови руками. Так їм буде безпечніше.

— Слухаюсь, мадам,— відповіла Анна, зберігаючи свій незворушний шотландський спокій. Вона зникла за дверями.

— На підлогу, хлоп'ята,— наказала Джордана, стягуючи їх додолу й лягаючи сама. Вони лягли, по одному з кожного боку, і вона притисла їх до себе, прикриваючи плечима їхні голови.

Грім від вибухів стихав. Тепер дедалі гучніше лунали постріли гвинтівок разом з тупотом ніг та криками. Вона міцно притискала дітей, чекаючи.

Лейла бігла через табір, заповнений чоловіками, які розгублено гасали туди-сюди. Нападники штурмували, здавалося, з усіх боків.

Очевидно, цілеспрямовано діяв тільки один чоловік. Вона побачила, як Рамадан з автоматом у руці мчить до хатини з жінками. Раптом вона згадала, що в неї на поясі є автоматичний пістолет, і вихопила його. Тепер вона не відчувала себе такою самотньою і беззахисною.

— Рамадане! — закричала вона йому навздогін.

Він не чув, біг далі і зник за рогом хатини з жінками. Не знаючи чому, вона побігла за ним.

Двері до хатини були відчинені, і вона вскочила туди. Вбігши всередину, вона раптово ошелешено зупинилася. Стовпившись купкою навколо Джордани з хлопцями під стіною дальньої кімнати стояли жінки. Рамадан, стоячи в вузьких дверях між кімнатами спиною до неї, наводив на них автомат.

— Лейло! — різко скрикнула Джордана. — Вони твої брати!

Рамадан крутнувся, направивши автомат на Лейлу.

І аж тоді, коли вона побачила холодну відсутність виразу на обличчі Рамадана, вона усвідомила правду. Вона значила для «Аль-Ікхваму» не більше, аніж її брати. Вони розуміли, яку вагу мають кровні зв'язки, хоч цього не розуміла вона. Для них вона була лише знаряддям, яким хотіли скористатися і викинути, коли воно буде їм непотрібне. Вона тримала перед собою обома руками важкий автоматичний пістолет. Її палець рефлективно натиснув на спусковий гачок. І аж тоді, коли обойма спорожніла і Рамадан важко гепнувся на підлогу, до її свідомості дійшло, що вона натиснула на гачок.

Глянувши поверх його тіла, вона помітила, як Джордана швидко відвернула обличчя хлопців від виду крові, яка струменіла з тіла Рамадана.

Зненацька Лейла відчула, як пара сильних рук схопила її ззаду, пришпилюючи її руки до її тіла. Вона стала дико пручатися.

— Лейло! Припини! — гримнув їй у вухо знайомий голос.

Вона крутнула головою, щоб побачити, хто ж то такий.

— Хамід? — скрикнула вона здивовано. — Звідки ти взявся?

— Для цього у нас ще буде час. — Крізь двері він потяг її назад. Випустивши її з обіймів, та все ж міцно тримаючи за одну руку, він потяг її за собою за хату, через пролом, зроблений вибухом у стіні, що оточувала табір.

Коли вони добралися до узлісся, він звалив її на землю. Вона підвела голову, щоб поглянути на нього.

— Що ти тут робиш?

Він знов пригнув її голову до землі.

— Ти пам'ятаєш, чого я тебе вчив? — сказав він суворо. — Перше — пригни голову!

— Ти не відповів на моє запитання,— сказала вона здушеним голосом.

— Я прийшов, щоб забрати тебе.

— Чому, Хаміде, чому?

— Тому, що я не хочу, щоб ти наразилася на смерть, от чому,— сказав він сухо. — Ти завжди була нікудишнім вояком.

— Хаміде, ти мене кохаєш,— сказала вона з ноткою подиву в голосі.

Він не відповів.

— Чому ти ніколи нічого подібного не говорив?

Він повернув голову, щоб глянути на неї.

— Яке я маю право кохати таку дівчину, як ти?

Бен Езра встигав кругом, командуючи своїми вояками, над його головою виблискувала його шабля. Він озирався навкруг лютим поглядом. Очевидно, опір потихеньку слабів. Він поглядав на всі боки, шукаючи Хаміда, та його ніде не було видно. Він голосно кляв його. Він не терпів вояків, які настільки втягувалися в битву, що забували про накази. Він наказував йому залишатися поруч з ним.

Ізраїльському капралові він скомандував: «Збирай своїх людей!» За хвилину він перехопив погляд Джабіра.

— Забирай свого хазяїна,— закричав він. — Ми виводимо бранців!

На іншому кінці табору знялася стрілянина. Він побачив, як декілька єменців кинулися туди. Він кивнув сам собі. Він зробив правильний вибір. Вони неперевершені бійці.

Бейдр зайшов у хатину перший. Коли він побачив синів, у нього зайшлося серце. Він став на одне коліно, щоб підхопити їх на