Леся Українка - Том 12

недрукованих перекладів з Верлена і Верхарна (я щось бачила в журналах і, здається, незгірше); коли є, то коли б вони дали точні назви того, що вже перекладено, і, може б, схотіли зладити вкупі зо мною (а коли мене не хотять, то можна й без мене) книжку перекладів з сих двох поетів. Чому я про сѳ так дбаю, зрозумієте, коли прочитаєте в 1-й кн[ижці] «Русской мысли» за сей рік в статті Стру-ве «На разные темы» уступ-відповідь Н. Жаботинському. Ця стаття цікава, між іншим, не тільки для Н. Жаботин-ського. Із неї випливає конечність такого видання, про яке оце пишу. Се буде значити більше, ніж усяка публіцистична полеміка. Велика шкода (чи, може, для Вас велике щастя?), що Ви не можете перекладати з французького, а то б не минути Вам сеї роботи, я б Вам жити не дала.

Що значить, що я «Вісника» не маю? Певне, мама не передплатила. Досі ні VI, ні VII кн[ижки] не маю.

Тут я пробуду ще з місяць, напевне. Чоловікові от-пуску не дали, і ми сидимо, де й сиділи.

Будьте здорові і музам милі. Привітайте маму, Михайла і Дору від мене. Завжди прихильна до Вас

Л. К.

213. ДО 0. П. КОСАЧ (сестри)

11 серпня 1911 р. Кутаїсі 29/ѴІІ 1911

Любая ЛілеєнькоІ

Спасибі тобі за гроші. Таки, правду кажучи, дуже до речі прийшлося, бо я вже свої київські придбання розпустила на ремонт літньої одежі та білизни та й зосталася ні при чому. А тепер знов трапився екстра-видаток: Феок-тиста Семенівна вчора вирушила раптом в Київ, але через причину не внутрішню. Александр Антонович написав їй, що лічиться голодом, начитавшись, як звичайно, якихось брошур, що се рятує від всіх хвороб і, здається, навіть від старощів (йому вже під 70 літі), отож сьомий день не їсть абсолютно нічого,тільки сиру воду п’є, і притому ходить на службу. З сього ми вивели, що він вже не може без опіки жити (межи нами, я переконана, що він вже й давно ненормальний), і Феоктиста Семенівна поїхала його рятувати і забирати сюди. Зрештою, переїхати до нас він і так мав не пізніше сентября, так що се мала різниця, тільки Феоктиста Семенівна мала велику турботу, плакала і т. п. З одного боку, то воно й добре, що їй прийшлось виїхати, бо вона знов уже почала було гдира-ти (либонь, з нудів, бо всі знайомі роз’їхались), і їх відносини з Кльонею робилися прикрі, та й мені разів два трудно було «видержати характер». Тепер, звісно, це все відступило набік. Найкраще, як вона займеться своїми інтересами і своїм чоловіком та одверне свої думки від нас...

В гори ми не їздили та навряд чи й поїдемо, бо Кльоню на іюль не пустили, а тепер не раніше 7 августа відпустять, то в горах уже, либонь, холодно буде, принаймні для мене. Та й так не знаю, чи стане фінансів поїхати,— я вже було думала, щоб хоч Кльоня без мене поїхав, а тепер, може, і йому не прийдеться, бо ще ж не звісно, як там у Києві старі свої справи поведуть (тим часом се коштувало нам 60 p., але се ще початок...). Ну, та як сей місяць Кльоня матиме в хаті повний спокій та з 7-го і відпочинок від діл, то, може, і тут поправиться, особливо як не жалуватиме грошей на виїзди за город, бо тут чудова околиця і повітря в горішній частині добре (ми, на жаль, мусимо жити в долині ради суду і базару). В Хоні ми повинні переїхати 7 сентября, бо вже Кльоню туди назначили, тільки його заміститель ще сюди не явився, хоча до 7 августа мусить уже явитись, а з 7-го Кльоня має ще місяць «на переїзд», отож і має бути відпочинок, бо справді переїзд тут недалекий — 26 верстов від Кутаїса.

Вчора я отримала остатню порцію переписаної «Історії» — тепер уже є вся. Тільки знаєш, Лілеєнько, се чимала книжиця буде (аркушів 15 приблизно, і то без малюнків), а як ще додати якісь кліше, як ми хотіли, то чи під силу воно буде твоїм фінансам? Може б, ти списалась із петербурзьким товариством, чи не видало б воно або принаймні помогло б тобі видати. Воно ж видало географію і інші подібні книжки, то, може, б видало і сю. Зрештою, я не настоюю на сьому, се тільки так, порада на всякий случай, а якщо для тебе приємніше і під силу видати самій, то ся порада сама собою відпадає.

До октября я надіюся переглянути як слід рукопис, якщо переїзди, здоров’я або щось інше не перешкодить. Досі мені не давала сього зробити спочатку деяка хатня робота, а оце недавно «найшов стіх» писати, то я дещо з давнішнього підкінчила, а крім того, написала драму-поему в 3-х діях днів за 10, з якимсь таким імпетом, що не могла вночі спати, а вдень їсти, аж Кльоня вже боявся за мене і раз навіть примусив випити брому. Як я її скінчила, то таки трохи послабувала — було t° 38° і чималий занепад сили, так що мене тропіки підтягло, але тепер уже нічого. Може, такій t° сприяло ще й те, що в нас цілий іюль дощі лили, так що сонячне лічення прийшлось перервати. Приємніше було б думати, що винні дощі, а не драма, бо невже ж через якісь дурні нирки прийдеться укорочувати розмір своїх творів? Колись я могла по три тижні зряду інтенсивно писати, ще не так давно — два, а се невже на один з’їду?... Здоров’я моє, себто вигляд і самопочуття, таке ж, як ти бачила в Києві, a t° майже щодня 37,4 (нижче 37 буває рідко) — звичайно, не цілий день, а так від полудня до 6—7 вечора,—увечері здебільшого бувають «точки та обрізки», за весь час, що я тут, ледве кілька днів можна таких нарахувати, коли їх не було. Але все то чисто об’єктивне і нічого суб’єктивно не заважає, за винятком кількох днів, коли прокидались болі в нирках, тільки тих днів було мало. Кльоня був би здоровий, якби не перетомлювався, а то зле спить і нервується, та часом і на болі в грудях скаржиться (кашлю нема) — ну, та вже ж, може, кінець тій каторзі І

Посилаю тобі фотографію (домашню). Не думай, що се наша ся «обстановка»,— ми живемо в чужій хаті, а нашого там