Елізабет Костова - Викрадачі

ковток кави, а інша жінка ствердно кивнула. — Залишається тільки сподіватися, що великий Роберт Олівер не дуже розчарований.

— Упевнена, що він із цим упорається. Він же зараз викладає у маленькому коледжі, так?

— Гадаю, що так — здається, у Ґрінхілі, в Північній Кароліні. Якщо казати відверто, зовсім непоганий коледж, але не такий, на який він заслуговує. Зрозуміло, в сенсі програми з мистецтва.

— Здається, слухачам він подобається, — лагідно зауважила граверка. Ясно, вона й гадки не мала, що дівчина, яка порпається в яйці й читає книжку, належить до групи Роберта. Я не підводила голови. Справа не в тому, що чиясь дурість здатна позбавити мене рішучості — просто мені хотілося піти геть.

— Ще б пак! — Фарбована викладачка відставила свою каву. — Він потрапив на обкладинку «АРТньюс», його роботи виставляються в усій країні, а йому байдуже, що він викладає в якомусь глухому закутку. До того ж, у нього зріст метр дев’яносто, а вигляд, мов у Юпітера.

«Скоріше, Посейдона, — подумки виправила я, нарізаючи шинку. — Або Нептуна. Просто ти про такі речі не знаєш».

— Я не сумніваюся, що слухачки бігають за ним весь час, — докинула граверка.

— Авжеж! — Здається, цей висновок був приємний її співрозмовниці. — І багато чого розповідають, тільки чи можна вірити? Він має вигляд людини забудькуватої, це так незвично. А можливо й те, що він просто належить до тих чоловіків, які взагалі нікого, крім себе, не помічають. Наскільки я знаю, у нього молода дружина й малі діти. Не знаю точно. Що далі йдуть роки, то більше я переконуюсь, що чоловіки за сорок — то суцільна загадка, й зазвичай не дуже приємна.

Цікаво, а якого ж віку чоловіки подобаються їй більше? Наприклад, я могла б познайомити її з винахідливим Френком.

Граверка зітхнула.

— Як я вас розумію! Я була одружена двадцять один рік — була, — й досі не збагну, що за людина мій колишній чоловік.

— Хочете взяти ще кави із собою? — запитала її дратівлива колега, й вони пішли, так і не поглянувши в мій бік. Коли вони відходили, я не могла не помітити, яка витончена молодша з них — можна сказати, дуже мила, струнка в своїй чорній сукні, перехопленій червоним ремінцем; у свої сорок п’ять вона була привабливішою, ніж більшість жінок у двадцять. Можливо, вона сама візьметься вирішувати загадку Роберта Олівера, тоді вони зможуть порівняти свої обкладинки «АРТньюс». Ні, подумалося мені, Роберта ніколи не зацікавить таке змагання: він пошкрябає в голові, схрестить руки, а думками полине кудись далеко-далеко. Не впевнена, що така картина цнотливого Роберта була вірною. Можливо, він дійсно забудькуватий, як сказала та жінка? Він помітив мене дві ночі тому, але з того часу між нами так нічого й не відбулося. Я поквапом допила свій чай і пішла до стайні за приладдям. Якщо він не забудькуватий, тоді я, напевно, не з тих, хто запам’ятовується.

Роберт знову зібрав нас біля автобусів, але сказав, що цього разу ми не поїдемо, а підемо пішки. На мій подив, він повів нас стежкою крізь ліс, якою я йшла до океану в перший день; свої мольберти ми розставили на каменистому узбережжі, де я вперше побачила, як він пірнає в холодну воду прибою, а потім виходить з неї. Він посміхнувся всім слухачам, не обходячи й мене, і дав вказівки щодо кута освітлення й того, як той змінюватиметься з часом. Ми зробимо одне полотно вранці, саме тут, потім повернемося на ленч до табору, а в другій половині дня писатимемо друге полотно. Для мене це було остаточним висновком: якщо ми прийшли сюди проводити заняття з живопису, тоді він насправді забудькуватий, особливо щодо мене. Я відчула сумне задоволення: я не тільки помилялася, поводилася неприпустимо, а й була зовсім дурненькою, коли гадала, що його почуття такі самі, як мої. У якусь мить могла й розплакатися, спостерігаючи, як Роберт підходить до кожного слухача, роздаючи наліво й направо поради, як краще розташувати мольберти. У той же час я відчула, як знову стаю вільною, як романтично бути наодинці з собою, відчула самотність. Я мала рацію, коли цінувала це, а ще — коли сміялася з Френка, проганяючи його з моєї кімнати.

Я зав’язала волосся вузлом на потилиці й сіла, вдивляючись у довгий мис, що виступав далеко в океан; у кінці мису ріс цілий лісок смерек, чиї корені трималися за атлантичні скелі. З самого початку я знала, що в мене вийде гарна картина й ранок буде гарний. Рука легко рухалася, роблячи начерк тих форм, які бачило око, а око наповнилося відтінками сірого, коричневого, зелені смерек, які з відстані здавалися мало не чорними. Навіть Робертова присутність, його пересування з метою розташувати власний мольберт мало не переді мною, його жовта сорочка, яка нахилялася й крутилася перед очима — ніщо не було здатним відвернути мою увагу надовго. До самої перерви я працювала щосили, потім помила пензлі, а коли підвела погляд, Роберт посміхався мені, стоячи посеред групи — посміхався, як завжди, що підтвердило мої попередні висновки. Я заговорила з ним, мовлячи щось про краєвид та його особливості, але він уже обернувся до когось іншого.

Ми малювали, поки не настав час іти на ленч, а о першій годині почали нові полотна. Вранішня картина, яку я поставила біля дерева просихати, задовольняла мене більше, ніж усі роботи останніх місяців. Я пообіцяла собі, що в слушну годину повернуся, аби її закінчити — можливо, в той ранок, коли всі почнуть роз’їжджатися з семінару, а до цього залишалося всього два дні. Мені хотілося, щоб Роберт підійшов поглянути на неї, але сьогодні він не перевіряв робіт ні в кого. У другій половині дня ми працювали, розсіявшись берегом, ставлячи мольберти, де кому заманулося. Роберт зі своїм мольбертом пішов був на узлісся, але коли світло почало згасати, повернувся, трохи поговорив з нами про краєвид і повів назад до табору. Друга картина задовольнила мене менше, але він підійшов, сказав щось добре, рівною мірою прокоментував усі інші роботи, а потім зібрав усіх для підсумкового аналізу. Сьогодні все йшло добре, подумала я, вдалий робочий день, я вже чекала на вечір, щоб випити пива з одним-двома колегами-художниками, а потім повернутися до ліжка й добре виспатися.

Розділ 69

Мері

Пиво я випила незабаром — за обідом, а потім влаштувалася біля багаття разом з двома чоловіками, які слухали тут курс акварелі. Дискусія про відносні переваги олійних фарб і акварелі у пейзажному