Петро Петрович Толочко - Київська Русь

— S.132.

76

Pritsak О. The Origin of Rus. — V. l. Old Skandinavian Sources other than the Sages. — Cambridge (Mass), 1981. — P. 14.

77

Golb N., Pritsak О. The Khasarian Hebrew Dokuments of the Tenth Century. — Ithaca; London, 1982.

78

ПВЛ. — Ч.1. — С.14.

79

Там же.

80

Там же. — С. 20, 21.

81

Там же. — С. 23.

82

Там же. — С. 16.

83

Там же. — С.17.

84

Артамонов М.И. История Хозар. — Л., 1962. — С. 445.

85

Там же. — С. 18.

86

Там же. — С. 18.

87

ПСРЛ. — Т. 1. — Столб. 21.

88

ПВЛ. — Ч. 1. — С. 20, 47.

89

Там же. — С.18.

90

Там же.

91

Jankun Н. Haithabu. Ein Handelsplatz der Wiekingerzeit. — Neumiinster, 1983. — S. 212.

92

Störl G. Russische Geschichte. — Stuttgart, 1973. — S.42.

93

Stenberger М. Vorgeschichte Schwedens. — Neumiinster, 1977. — S.418.

94

Pörtner R.Die Wikinger-Saga. — Diisseldorf — Wien, 1971. — S. 9.

95

Ibid. — S. 63.

96

Capelle T. Die Wikinger. — Stuttgart, 1974. — S. 117, 118.

97

Oxenstierna E.-G. Die Wikinger. — Stuttgart; Berlin; Koin; Mainz, 1966. — S. 69 — 72.

98

Arbmann Н. The Vikings. — London, 1962. — P. 98—105.

99

Ibid. — P. 98.

100

ПВЛ. — Ч.1. — C.18.

101

Кирпичиков А.Н., Лебедев Г.С., Булкин В.А., Дубов И.В., Назаренко В.А. Русско-скандинавские связи эпохи образования Киевского государства на современном этапе археологического изучения / / КСИА. — М., 1980. — Вып.160. — С.31; Толочко О.П. До питання про етнічний склад скандинавів на Русі / / УІЖ. — 1984. — №7. — С. 134 — 139.

102

Jankun Н. Haithabu. — S. 66, 294.

103

Hubener W. Die Keramik von Haithabu. — Neumiinster, 1959. — S.42,139— 148; Steuer H. Die Siidsiedlung von Haithabu. 1974.— Neumiinster, 1959. — S.125—135.

104

Schoknecht O. Menzlin. Ein friihgeschichtiicher Handelsplatz an der Peene. — Berlin, 1977. — S. 6 — 35.

105

Ibid. — S. 55, 56.

106

Selling D. Vikingerzeitliche und Friihmittelalterliche Keramik in Schweden. — Stockholm, 1985.

107

Горюнова В.М. О раннекруговой керамике на Северо-Западе Руси // Северная Русь и ее соседи в эпоху раннего средневековья. — Л., 1982. — С.44; Плоткин К.М. Псков и его округа в конце I тысячелетия н.э. // Там же. — С.158; Булкин В.А., Дубов И.В., Лебедев Г.С. Археологические памятники Древней Руси IX — XI вв. — Л., 1978.

108

Седов В.В. Восточные славяне в VI — XIII вв. — М., 1982. — С.58.

109

Филин Ф.П. Еще раз о происхождении сочетаний kl-, gl- / / Известия АН СССР. — 1968. — 2. — С.159; Хабургаев Г.А. Этнонимия “Повести временных лет”. — М., 1979. — С. 108 — 115.

110

Вилинбахов В.В. Несколько замечаний о теории А.Стендер-Петерсона / / Скандинавский сборник. — Таллинн, 1963. — Т. VІ. — С. 393, 394.

111

Куник А.А. Известия ал-Бекри и других авторов о Руси и славянах. — Спб., 1903. — 4.2. — С.10.

112

Arbmann A. Birka. Die Graber. — Uppsala, 1943. — S. 11.

113

Шахматов А.А. Разыскания о древнейших русских летописных сводах. — Спб., 1908. — С. 322, 323.

114

Рыбаков Б.А. Киевская Русь и русские княжества XII — XIII вв. — С. 307; Тихомиров М.Н. Русское летописание. — М., 1979. — С. 55.

115

Літопис у статті 879 р. відзначає, що Рюрик перед смертю передав княжіння (очевидно, з центром у Ладозі) Олегу “от рода ему суща” (ПВЛ. — Ч.1. — С. 19.). Традиційно ця фраза служила вказівкою на норманство останнього. У світлі нових пошуків в області слов’яно-скандинавських контактів з’явилась точка зору, що родичем Рюрика міг бути і представник однієї з місцевих знатних родин (Лебедев Г.С. Эпоха викингов в Северной Европе. — С.245.). У будь-якому випадку, ще до приходу в Київ Олег був тісно пов’язаний із слов’янським середовищем і виступав виразником інтересів його феодальних кіл. Його активна діяльність на київському столі є переконливим свідченням тому.

116

ПВЛ. — Ч. 1. — С. 20.

117

Татищев В.Н. История Российская. — М.; Л., 1963. — Т. ІІ. — С. 208.

118

Літописний текст подано в реконструкції О.О. Шахматова. Див.: Разыскания... — С.54 — 542.

119

Сахаров А.Н. Дипломатия Древней Руси. — С. 96.

120

ПВЛ. — Ч. І. — С.18.

121

Думка про недоцільність тримати буйні ватаги варягів у містах чітко сформульована Володимиром Святославичем. Характерно, що він вважав необхідним довести її до