Сол Беллоу - Дар Гумбольдта

неї мандрівку з Гепсибою. Вона каже, що ніколи не зможе любити людину, здатну на таку зраду. Кохатися з іншою жінкою серед тих же квітів при світлі місяця! Вона знала, що він одружений. І готова була стерпіти. Але не це, тільки не порушення вірності. Вона більше ніколи не хоче його бачити.

Тож він самотній зі своїм успіхом, а його успіх — величезний. Ти знаєш, що це таке…

Чарльзе, це мій подарунок тобі. Він вартує у сотню разів більше, ніж чек, який я інкасував. Такий фільм має принести мільйони й заповнити Третю авеню чергами на цілий рік. Наполягай на відсотках із касових зборів.

З цього нарису ти зробиш чудовий сценарій, якщо пам’ятатимеш про мене, так само як я пам’ятав про тебе, вигадуючи це. Ти взяв мою особистість і використав, створюючи свого “Тренка”. Я теж позичив дещо у тебе, щоби створити цього Конкорана. Не дозволяй карикатурам виходити за певні рамки. Дозволь мені звернути твою увагу на думку Блейка з цього приводу. “Я люблю Веселощі, — каже він, — але надмір Веселощів — огидніший за все. Радість краща за Веселощі, а Щастя краще за Радість. Я відчуваю, що людина може бути щасливою у Цьому Світі. І я знаю, що Цей Світ — це Світ Уяви та Бачення… Дерево, що в одних викликає сльози радості, в Очах інших — лише Зелена річ на шляху. Дехто бачить Природу лише як Сміховинність та Потворність, але я не рівнятимусь на цих людей”»[261].

Гумбольдт додав іще декілька речень. «Я пояснив, чому написав цей нарис. Насправді, я виявився не досить сильним, щоб витримати великі тягарі. Я не досяг тут Успіху, Чарлі. Щоб ти не обвинуватив мене в остаточній втраті смаку, я обійдуся без серйозної заяви. Можна сказати, що я вже заніс ногу над останньою сходинкою і озираюся на тебе, щоб побачити, як ти, далеко позаду, досі гаруєш на полях глуму.

Допоможи моєму дядькові Вальдемару всім, чим можеш. Будь певен: якщо потойбіччя існує, то я підтримуватиму тебе. Перш ніж сядеш за цей сценарій, постав кілька разів на патефоні “Чарівну флейту” або ж перечитай “Бурю”. Чи Е. Т. А. Гофмана. Ти лінивий, прикрий і затятіший, ніж сам гадаєш, але ще не цілком пропащий. Певною мірою ти непогана людина. Ми маємо щось зробити для роду людського. Не шаленій через гроші. Приборкай свою жадібність. Хай тобі більше щастить із жінками. І нарешті — пам’ятай: ми не природні істоти, а надприродні.

З любов’ю, Гумбольдт».

* * *

— Отже, тепер я знаю, чому ми не пішли в «Ла Скала», — мовила Рената. — У нас же були квитки на сьогоднішній вечір. Увесь цей блиск — це чудове виконання «Севільського цирульника» — можливість долучитися до найшляхетнішої музичної аудиторії Європи! І ми пожертвували цим. Заради чого? Щоб з’їздити в Коні-Айленд. І повернутися з чим? Із дурнуватим нарисом. Це ж смішно, — сказала вона. І справді розсміялася. Вона була в доброму гуморі й вродлива, як ніколи. Темне волосся, зачесане назад і стягнуте на маківці давало відчуття… відчуття визволення, ніжного й дивовижного. Темні кольори у поєднанні з червоним пасували Ренаті найбільше.

— Насправді тобі байдуже, що ми не потрапили в «Ла Скала». Попри всі твої заслуги ти не надто й цікавишся культурою. Зрештою, за своєю суттю ти чикажець.

— Дозволь мені загладити свою провину. Що йде сьогодні ввечері в Метрополітен-опері?

— Ні, там Ваґнер, а ця «Liebestod» мене зануджує. Взагалі-то, якщо вже всі про це говорять, чому б не подивитися «Глибоке горло»[262]. Гаразд, бачу, ти збираєшся висловити свою думку про еротичні фільми. Не роби цього. Я сама скажу, як ти до них ставишся — «робити це втішно, але дивитися грішно». І пам’ятай, що твої жарти виявляють неповагу до мене. Спершу я роблю дещо для тебе, а потім стаю жінкою певного типу.

Та все ж вона була в хорошому гуморі: балакуча і надзвичайно ласкава. Ми обідали у Дубовій залі[263], далеко від бобів та віденських сосисок притулку для старих. Нам слід було б улаштувати частування й для цих двох стареньких диваків. За обідом Менаша міг би багато чого розповісти про мою матір. Вона померла, коли я був підлітком, і мені хотілося почути, як її описує зрілий чоловік, якщо Менаша такий був. Вона стала для мене святою. Джуліус завжди повторював, що він узагалі її не пам’ятає. Щодо моїх спогадів він теж мав сумніви. Навіщо така туга (що межує з істерією) за минулим? З клінічного погляду, гадаю, проблема справді була в істерії. З філософського погляду я мав кращий вигляд. Платон пов’язує спогади з любов’ю. Проте я не міг просити Ренату тягтися з двома стариганами в якусь забігайлівку на набережній, де подають дари моря, і витратити цілий день на те, щоби допомогти їм прочитати меню й впоратися з молюсками, витираючи масні плями з їхніх штанів і відвертаючись, коли вони витягатимуть свої вставні щелепи, лише на те, щоб дати мені можливість поговорити про маму. Супроти цих дуже ветхих стариганів я, либонь, здавався би трохи молодший, та все ж, можливо, вона зігнала би свою злість на нас усіх. Тож Менаша та Вальдемар зосталися без частування.

У Дубовій залі вона замовила ікру білуги. Сказала, що це буде їй винагородою за поїздку в метро.

— А після цього, — звеліла вона офіціантові,  — салат із м’яса омара. А на десерт — profiterole. Пан Сітрин візьме собі omelette fines-herbes. Вино нехай замовить він.

Так я й зробив, дізнавшись, чого вона бажає. Я замовив пляшку Пюі-Фюіссе.

Коли офіціант відійшов, Рената сказала:

— Я помітила, коли ти читав меню, у тебе бігали очі справа наліво. Нема причин поводитися, наче бідняк. Ти можеш завжди заробити гроші, купу грошей. Особливо, якщо об’єднаєшся зі мною. Обіцяю, ми станемо лордом і леді Сітрин. Я знаю, відвідини Коні-Айленда тебе засмутили. Тому даю тобі можливість поміркувати. Роззирнися цією залою й поглянь на жінок — і ти побачиш, з якими шльондрами зв’язалися ці поважні брокери, керівники корпорацій та відомі юристи. А тоді порівняй.

— Ти, звісно ж, правду кажеш. Мені жаль і тих, і тих.

Підійшов офіціант, який подає вина, й виконав звичні штукарські рухи — показав етикетку й витягнув корок штопором. Потім налив мені трохи вина для проби й почав набридати поверховими люб’язностями, які я мав оцінити.

— Все ж приїхати до Нью-Йорка було правильне рішення, тепер я визнаю це, — сказала вона. — Твою місію тут