Джон Гришем - Інформатор

мене до Хомстеда. Звідти я відплив до Маямі й заліг на дно. Небезпека була поряд, і я злякався не на жарт.

— Навіщо ж ти підставив Карліту?

Ще один довгий ковток із пляшки.

— Я знав, що їй не зроблять нічого поганого. Їй могли б погрожувати і залякувати, але все з нею було б добре. Це було ризиковано. Та мені довелося переконати її, Кулі, тебе і, можливо, ФБР що я просто став іще однією жертвою. Люди можуть бовкнути зайвого, навіть Карліта чи Кулі. Треба було, щоб вони дійсно не знали, де я.

— Ти втік. Кулі втік. А боротися з неприємностями залишили жінок.

— Згоден, схоже на те, але насправді все значно складніше. У мене був вибір: втеча або смерть. У Кулі були свої причини. Як тільки мене не стало, він подумав, що його теж викрили. Звісно, злякався і заховався десь далеко.

— І зараз ти повернувся за винагородою.

— Атож, я її не віддам, чорта з два. Запам’ятай, Лейсі, що нічого цього не сталося б, якби не ми. Кулі був мозком операції, який все ретельно продумав. Він справжній геній. Саме він втягнув у це Джо Елен, і все йшло чудово, поки він не злякався. А мені вистачило сміливості підписати скаргу, і я мало не заплатив за це високу ціну.

— Джо Елен також.

— Вона отримає свою винагороду, повір. Грошей вистачить для всіх трьох.

— Кулі помирився із Джо Елен?

— Скажімо так, вони на стадії переговорів. Вони вже двадцять років разом сплять, розходяться і сходяться, тож добре розуміють одне одного.

Лейсі видихнула і похитала головою. Вона ще не зробила жодного ковтка пива, а пляшка Грега вже була порожня. Дівчина дістала ще одну з холодильника, подала йому й підійшла до вікна.

— Поглянь на це з іншого боку, Лейсі. Кулі, Джо Елен і я, ми спланували усю цю операцію з викриття Дюбоса і Макдовер. Та не все сталося, як гадалося. Твого друга вбили. Ти отримала травми. Нам іще пощастило, що більше не було жертв. Якби я міг здогадатися, чим це обернеться, то нізащо не взявся б за цю справу. Але що зроблено, те зроблено, погані хлопці отримали по заслузі, а наша трійця ще й досі жива. Ми намагаємося помиритися, і ми поділимо цю винагороду, — підсумував Маєрс.

— Гадаю, ти читав газети.

— Кожне слово.

— Тоді ім’я Еллі Пачеко тобі знайоме?

— О, так. Схоже, він першокласний агент.

— Ми зустрічаємося. Думаю, йому буде цікаво вислухати твою історію.

— Приводь його. Я не зробив нічого поганого, а поговорити люблю.

Розслідування ФБР синдикату Дюбоса тривало довгих чотирнадцять місяців, і за цей час було винесено шість нових обвинувачень. Загалом було заарештовано тридцять дев’ять людей, усіх визнали небезпечними злочинцями, тож у заставі їм відмовили. Приблизно половина з них були звичайними виконавцями, які працювали на синдикат, але мало знали про відмивання грошей і нічого — про корупційні схеми у «Ключі до скарбів». Коли їхні рахунки заблокували, свободу обмежили, а суд призначив їм адвокатів, вони почали вимолювати для себе угоди, Пола Гелловей ледь встигала їх підписувати. Через шість місяців після арешту Дюбоса близько дюжини його поплічників визнали провину і здали боса. Коло головних фігурантів звужувалося, та вони трималися стійко. Жоден із одинадцяти менеджерів, за винятком, звісно, Клайда Вестбея, і ніхто з п’яти «кузенів» не розколовся.

Слабка ланка знайшлася за межами синдикату. Гевін Принц, шановний представник таппакола з дипломом Флоридського державного університету, вирішив, що до в’язниці він не хоче. Він був другим у команді казино і знав більшість брудних секретів. Його адвокат переконав Гелловей, що Принц не шахрай і міг би допомогти розслідуванню, якщо йому запропонують хорошу угоду. Він погодився на співпрацю в обмін на умовний термін.

Як стверджував Принц, кожен стіл для гри — блекджек, рулетка, покер чи гра в кості — мав скриньку для готівки, до якої дилери не мали доступу. Дев’яносто відсотків усіх грошей — це готівка, яку приймає дилер, перераховує для гравця, кладе у скриньку, вмонтовану в столі, й видає фішки. Столи для блекджека збирають найбільше грошей, рулетка — найменше. Казино ніколи не зачиняється, навіть на Різдво; найменш спокійний час тут — п’ята ранку. Щодня в цю пору озброєні охоронці збирають скриньки з грошима, кладуть на спеціальний возик і заміняють на такі самі, тільки порожні. Далі гроші перевозять у захищену кімнату, що має офіційну назву «кімната підрахунків», де команда з чотирьох професійних бухгалтерів, так звана команда з підрахунків, відчиняє кожну скриньку. У кожного бухгалтера за плечима стоїть охоронець, а прямо над ними встановлена камера. Вміст кожної скриньки перераховується чотири рази. Зазвичай їх загалом близько шістдесяти. Принцу було доручено щоранку забирати скриньку номер BJ-17 із найбільш прибуткового столу для блекджеку. Він робив це, просто забираючи її з возика, перш ніж він потрапить до кімнати підрахунків. При цьому ніхто ніколи й слова йому не сказав. Охорона дивилася в інший бік. Це був звичайний бізнес. Тримаючи в руках BJ-17, Принц ішов до маленької кімнати без камер, клав скриньку в шухляду й замикав її на ключ. Наскільки йому було відомо, до шухляди був ще один ключ, він належав вождю, який відвідував казино щодня і забирав готівку.

В середньому скринька для готівки зі столів для блекджеку збирала за день приблизно 21 тисячу доларів, але у BJ-17 бувало навіть більше. Принц підрахував, що за рік така скринька приносила щонайменше вісім мільйонів доларів,