Михайло Опанасович Булгаков - Майстер і Маргарита

на неї драматургічну пародію під назвою «Постріл» (1929). Володимир Маяковський висміяв п’єсу Безіменського в епіграмі, де різко сказав: «Приберіть від мене цього бородатого комсомольця!..» Перетворення Івана Бездомного на професора Інституту історії і філософії дає змогу бачити в ньому збірний образ «червоних професорів», які заперечували духовну першооснову у творчості і визнавали тільки емпіричне знання з досвіду.

С. 33. Прокуратор Іудеї Понтій Пілат — римський правитель, ігемон, який правив Палестиною як частиною римської провінції Сирії в 26–36 роках, коли відбувалися головні події християнської історії.

Єршалаїм — староєврейське звучання традиційного Єрусалима. Принцип відмінної від євангельської транскрипції імен і географічних назв Булгаков узяв із п’єси Сергія Чевкіна «Ієшуа Ганоцрі. Безпристрасне відкриття істини» (1922).

С. 34. Синедріон — рада старійшин в Єрусалимі, вища державна установа і судилище євреїв у III-І століттях до н. е. У І столітті до н. е. — верховний суд Іудеї. Головою синедріону був первосвященик, який скликав збори. Після скорення Іудеї римлянами влада синедріону була обмежена: для виконання смертних вироків він мав отримувати згоду римського правителя.

С. 36. Ієшуа Га-Ноцрі — персонаж, що сягає Ісуса Христа Євангелій. Це ім’я Булгаков зустрів у п’єсі Сергія Чевкіна «Ієшуа Ганоцрі. Безпристрасне відкриття істини» (1922), а згодом перевірив його за працями істориків Артура Древса (1865–1935) і Вільяма Сміта (1846–1894). В архіві письменника збереглася й виписка з книжки англійського історика і богослова Фредеріка В. Фаррара «Життя Ісуса Христа» (1873), який стверджував, що одне з Імен Христа — Га-Ноцрі, означає Назарянин, а староєврейське «Ієшуа» Фаррар переклав як «чиїм спасінням є Ієгова». З Назаретом він пов’язав місто Ен-Сарид, яке в романі Булгакова згадується у сновидінні Пілата як одне з двох можливих міст народження Ієшуа Га-Ноцрі. Оскільки існували різні, суперечливі одна до одної етимології слів «Ієшуа» і «Га-Ноцрі», Булгаков не став розкривати значення цих імен у тексті «Майстра і Марґарити».

Гамала — під час допиту Ієшуа прокуратором як місце народження мандрівного філософа називається місто Гамала, яке згадується в книзі Анрі Барбюса «Ісус проти Христа». У булгаковському архіві збереглися виписки з цієї роботи, опублікованої в СРСР у 1928 році. Ймовірно, через незавершеність роману письменник так і не зупинився на якомусь одному місті народження Ієшуа Га-Ноцрі.

С. 37. Левій Матвій — персонаж роману, колишній збирач податків, єдиний учень Ієшуа Га-Ноцрі. Левій Матвій походить від євангеліста Матвія, якому традиція приписує авторство «логій» — стародавніх записок про життя Ісуса Христа. Вони лягли в основу трьох Євангелій: Матвія, Луки і Марка, що називаються синоптичними.

С. 44. Іуда з Киріафа — персонаж роману, що сягає Іуди Іскаріота Євангелій, який зрадив за тридцять срібняків Ісуса Христа. Булгаков перетворив Іуду Іскаріота на Іуду з Киріафа, слідуючи принципу транскрипції євангельських імен, застосованому Сергієм Чевкіним у його п’єсі «Ієшуа Ганоцрі. Безпристрасне відкриття істини». Виписка імені Іуди з Киріафа була зроблена Булгаковим з твору англійського філософа Фредеріка В. Фаррара «Життя Ісуса Христа», який у свою чергу як джерело використав книгу Ісуса Навіна, де сказано: «Киріаф є назва міста на південному кордоні Іудеї». З книги Фаррара запозичені й дані про суму винагороди, отриманої Іудою з Киріафа: тридцять тетрадрахм, а не євангельських срібняків, яких за часів Христа не було в обігу.

С 47. Каїфа — іудейський первосвященик, при якому був розіп’ятий Ісус Христос.

С. 56. Сьомий доказ — пророцтво загибелі Берліоза, або «доказ Воланда». У ході дискусії голови МАСОЛІТу і таємничого професора-іноземця про п’ять доказів буття Божого розкривається булгаковська іронія з приводу «освіченості» Берліоза, чиє головне джерело ерудиції — Енциклопедичний словник Брокгауза і Єфрона, де Кант названий автором п’ятого за рахунком доказу буття Бога, морального — на додаток до історичного, космологічного, телеологічного й онтологічного. В остаточному тексті роману кантівський доказ перетворений Булгаковим із п’ятого на шостий. У статті П. Васильєва «Бог» Енциклопедичного словника Брокгауза і Єфрона зазначалося, що, оскільки «доказ Канта стверджує про буття особистого Бога, то «Шіллер говорить, що Кант проповідує моральність, що годиться тільки для рабів», а Штраус «глумливо завважає, що Кант до своєї системи, за духом противної теїзму, прибудував кімнатку, де б можна помістити Бога». Вклавши в уста Берліоза майже дослівне повторення цього тексту, Булгаков дав знати, що ані Іммануїла Канта, ані Фрідріха Шіллера, ані Давида Фрідріха Штрауса голова МАСОЛІТу насправді не читав.

С. 67. Дім Грибоєдова — будівля, де розміщена очолювана Берліозом літературна організація МАСОЛІТ. У Домі Грибоєдова Булгаков зобразив так званий Дім Герцена (Тверський бульвар, 25), де в 20-ті роки розташовувалася РАПП (Російська асоціація пролетарських письменників) і МАПП (Московська асоціація пролетарських письменників), за зразком яких і створений вигаданий МАСОЛІТ.

С. 88. Недобра квартира — у романі квартира № 50 у будинку № 302-біс на Садовій вулиці. Прообразом недоброї квартири стала квартира № 50 у будинку № 10 на Великій Садовій вулиці в Москві, де Булгаков жив у 1921–1924 роках. За деякими ознаками планування, вона відповідає просторішій квартирі в тому самому будинку, № 34, де письменник оселився в серпні 1924 року на кілька місяців. Вигаданий номер 302-біс — це зашифрований номер 10 будівлі-прототипу за формулою 10=(3+2)х2. Крім того, фантастично велике число мало підкреслити нереальність подій. Квартира № 50 фігурує також в оповіданнях і фейлетонах Булгакова: «Псалом», «Самогонне озеро», «Спогад…» та ін.

С. 93. Воланд — персонаж роману, який очолює світ потойбічних сил, диявол, сатана. Багато в чому Воланд орієнтований на Мефістофеля «Фауста» Гете, у тому числі й на образ з опери Шарля Гуно «Фауст» (1859). Власне, ім’я «Воланд» запозичене з поеми Ґете; у сцені Вальпургієвої ночі Мефістофель кричить, вимагаючи від нечисті дати йому дорогу: «Дворянин Воланд іде!» Повний літературний родовід Воланда охоплює досвід європейських і російських письменників кількох століть.

С. 97. Азазелло — персонаж роману, член почту Воланда, демон-убивця. Ім’я Азазелло утворене Булгаковим від старозаповітного імені Азазел (або Азазель). Так звати негативного культурного героя старозаповітного апокрифа — книги Єноха, падшого ангела, який навчив людей виготовляти зброю і прикраси. Завдяки Азазелу жінки опанували «блудливе мистецтво» розфарбовувати обличчя. Тому саме Азазелло передає Марґариті крем, який чарівним чином змінює її зовнішність. Однак його головна функція в романі — чинити насильство. Він викидає Лиходєєва з Москви в Ялту, проганяє з Недоброї квартири Берліозового дядька Поплавського, вбиває з револьвера барона Майгеля.

С. 101. Доктор Стравінський — персонаж роману, одним із прототипів якого вважають професора Г. І. Россолімо (1860–1928), директора клініки 1-го МДУ, який очолював лабораторію експериментальної психології