Кейт Мосс - Гробниця

— Проте як усе це стосується маєтку Домен де ля Кад, мосьє Беяр?

Він осміхнувся.

— Ви ж бачили в каплиці статую Асмодея, еге ж? Із кропильницею на плечах?

— Бачила.

— Ім’я Асмодей, відоме також як Ашмадія або Асмодаї, радше походить від перської фрази ашма-дева, що означає «демон люті». Асмодей з’являється у второканонічній Книзі Товіта, а також у Заповіті Соломона, що є псевдоепіграфічним твором Старого Заповіту. Тобто цей твір був написаний начебто Соломоном — і йому приписують авторство, — але навряд чи це дійсно так.

Леоні кивнула, хоча її знання Старого Заповіту були досить обмеженими. Ні вона, ні Анатоль не ходили до недільної школи й не вивчали катехізис. Їхня матір твердила, що релігійні забобони суперечать сучасним уявленням про людину та світ. Дотримуючись суспільних традицій і манер, Маргарита, проте, була завзятою супротивницею Церкви. Леоні раптом спало на думку — а чи не було таке емоційне заперечення Церкви пов’язане з атмосферою Домен де ля Кад, у якій її матері довелося провести своє дитинство? І дівчина вирішила спитати в неї про це за першої-ліпшої нагоди.

Тихий голос мосьє Беяра вивів Леоні з задуми.

— Історія розповідає нам, як цар Соломон викликав Асмодея, щоб той допоміг йому збудувати храм — Великий храм. Асмодей, демон, котрого зазвичай пов’язують із хтивістю та розпустою, таки з’явився, але його присутність не пішла на користь. І він провістив, що одного дня Соломонове царство розпадеться.

Беяр підвівся, підійшов до книжної полиці та взяв звідти невеличку книжечку в коричневій шкіряній палітурці. Погортавши тонкі, наче тканина, аркуші своїми старечими пальцями, він нарешті знайшов шуканий параграф.

— Тут сказано: «Моє сузір’я нагадує звіра, що причаївся у своєму лігві», — рече демон. — «Тож не став мені багато запитань, Соломоне, інакше царство твоє одного дня розпадеться. Слава твоя — тимчасова. Ще трохи ти зможеш нами помикати, але потім ми знову розпорошимось поміж людьми, і станеться так, що вони поклонятимуться нам як богам, бо не знають люди імен тих ангелів, що нами повелівають». — Беяр закрив книжку й поглянув на Леоні. — Соломонів Заповіт, розділ п’ятий, вірші четвертий та п’ятий.

Не знаючи, як відреагувати на почуте, Леоні зволіла промовчати.

— Асмодей, як я вже казав, — це демон, якого пов’язують із хтивими, плотськими бажаннями та пристрастями, — вів далі Беяр. — Він є, зокрема, ворогом усіх молодят. У Книзі Товіта він знущається над жінкою на ім’я Сара, убиваючи по черзі всіх її сімох чоловіків іще до того, як шлюб набирає чинності. У восьмому ж випадку янгол Рафаїл напучує нового нареченого Сари покласти печінку та серце риби на розпечені вуглини. Сморід відлякує Асмодея й примушує його тікати до Єгипту, де Рафаїл знаходить його і, знесиленого, зв’язує.

Леоні здригнулася, проте не від слів Беяра, а від спогадів про слабкий, але нестерпний сморід, що переслідував її в гробниці. Він був сумішшю диму, вологи й запаху моря.

— Ці притчі видаються вам архаїчними, еге ж? — спитав господар. — Утім, вони ховають у собі вагомішу істину, хоча часто лише затуманюють її. —¦ Він постукав по книзі своїми довгими тонкими пальцями. — У Книзі Соломона сказано також, що Асмодей не терпить близькості води.

Леоні рвучко випросталась.

— І саме тому йому на плечі поставили велику чашу з водою? Це так, мосьє Беяр?

— Може, й так, — погодився він. — Асмодей з’являється також і в інших релігійних текстах. Наприклад, у Талмуді він має свого відповідника — Ашмедая, істоту зовсім не таку злобну, як Асмодей у Книзі Товіта, проте його помисли зосереджені на дружинах Соломона та на Вірсавії. Через деякий час, у середині п’ятнадцятого сторіччя, Асмодей з’являється як демон хтивості в «Malleus Maneficarum» — на мою думку, досить примітивному каталозі демонів та їхніх лиходійств. Ваш брат, як колекціонер, має знати про цю книгу.

Леоні стенула плечима.

— Може, й знає.

— Є люди, котрі вважають, що демони особливо лихі та небезпечні о певних порах року, коли вони є найсильнішими.

— А коли Асмодей уважається найсильнішим?

— У листопаді.

— У листопаді, — луною відгукнулась Леоні. Вона на мить замислилась. — Але що все це означає, мосьє Беяр, — поєднання забобонів і припущень, карти, гробниця, демон, котрий боїться води й люто ненавидить шлюб?

Повернувши книгу на полицю, він підійшов до вікна й став біля нього спиною до Леоні, спершись руками на підвіконня.

— Мосьє Беяр! — гукнула вона.

Він обернувся. На мить мідні промені сонця, падаючи крізь широке вікно, створили навколо старого щось на кшталт німбу. Леоні здалося, що вона бачить перед собою біблійного пророка, котрий зійшов з олійного полотна відомого художника.

Одначе Беяр ступив у центр кімнати — й ілюзія зникла.

— Це означає, мадемуазель, що коли забобонні селяни розповідають про демона, що розгулює довколишніми лісами та долинами, а часові зв’язки переплутались, то ми не мусимо нехтувати цими розповідями як звичайнісінькими балачками. Є певні місцини, і Домен — одна з них, де діє нечиста сила. — Він помовчав. — Ба більше, є ті, хто свідомо плекає цю силу й викликає демонів, не розуміючи при цьому того, що злом не можна оволодіти й не можна розпоряджатися ним на свій розсуд.

Леоні не повірила почутому, проте серце її тьохнуло.

— Отже, саме це й робив мій дядько, мосьє Беяр? Ви хочете сказати, що мій дядько за допомогою карт і місцевого духа викликав диявола Асмодея? А потім виявився неспроможним контролювати його? Що всі ці історії про страшну тварину є правдивими? Що мій дядько був винним, принаймні в моральному сенсі, в убивствах, що кояться в долині? І що він про це знав?

Одрік Беяр спокійно витримав її розпачливо-запитальний погляд.

— Так, він про це знав.

— І саме тому змушений був удатися до послуг панотця Соньєра, щоб упокорити викликану ним потвору? — Леоні на мить замовкла. — Тітка Ізольда знала про це?

— Ні, не знала. Це було до її появи в маєтку.

Леоні підвелась і підійшла до вікна.

— Я не вірю, — різко мовила вона. — Усі ці історії — дияволи, демони… Хто повірить цим казкам у нашому сучасному світі? — Та її голос раптом стих, коли вона згадала про загиблих. — Оті дітлахи, замордовані потворою… — прошепотіла вона. Потім знову нервово заходила кімнатою, скриплячи дошками підлоги. — Я в це не вірю, — повторила Леоні, проте вже без упевненості в голосі.

— Кров притягує кров, — тихо сказав Беяр. — Є речі, що притягують до себе зло. Існують місця, предмети й люди, які силою своєї лихої енергії здатні притягувати до