Олександр Шаравар - Повернути себе. Том 0. Передісторія, Олександр Шаравар

    —  Але я ж не вмію користуватися евакуатором? -- запитав я в неї, адже справді я й гадки не мав навіть як підступитися до його вивчення, не те що говорити про використання.

    —  Думаю, в разі небезпеки ти зможеш. У тебе завжди в екстремальних ситуаціях усе виходить. - сказала Ліка серйозно. Вона взагалі намагається рідко говорити серйозно, як вона сама зізналася, їй серйозність набридла понад сто років тому.

    —  Спасибі,- відповів я їй. Мені приємно було, що вона в мене так вірить. 

    —  Ладно бовдур, - усміхнулася вона, - Я хлопцям залишила повідомлення, що ми з тобою на тиждень залишилися тут, щоб відпочити удвох, і їх бачити тут не бажаємо. Трохи монтажу і там ми вдвох із тобою в кількох нескромних позах.

    —   Навіщо так? -- обурено запитав у неї.

    —   Треба, щоб вони не надумали за нами лізти. Давай зараз за допомогою дроїда закрий дірку свою, щоб через неї сюди на нас не вийшли.- сказала Ліка.

    —  Хорошо,- визнав правоту Ліки я і взявся до роботи, за десять хвилин від дірки не залишилося й сліду, я, повернувшись до Ліки, побачив, як вона стоїть біля шлюзу і уважно спостерігає за мною.

    —  Припаси взяла з розрахунку на місяць, боєприпаси і ремкомплект з розрахунку на десяток важких боїв. По два запасних скафандри, і мобільний реактор О6 на випадок виходу з ладу основного на шатлі. Ну і персонально для тебе сто грам раксаніту в екранованій тарі, на крайній випадок. Ти і з п'ятдесятьма грамами концентрату став удвічі сильнішим, тож тільки якщо не буде виходу... - сказала Ліка, - А тепер давай стрибай і полетіли. Мені цікаво, що по той бік.

      Тільки-но шаттл підійшов до входу в печеру, як сканери псионічної активності на шаттлі повідомили про поле, яке огортає шаттл. Я навіть зміг його відчути своїми куцими, точніше не розвиненими сенсорними здібностями.

      А потім тільки-но ми почали занурюватися в печеру, як вона почала рости навколо нас, точніше це ми стали зменшуватися. Уявіть шатл завдовжки понад двадцять метрів, заввишки три метри і завширшки п'ять, і він вліз у три метровий прохід печери.

      Рухалися ми на надмалій швидкості, напевно, не швидше за пішохода, щоб була в нас можливість у разі чого повернутися назад.   Пролетіли ми метрів двісті, а сигнал від дрона до нас уже не діставав, що означало про величезну відстань між нами в реальності.

      Ще через п'ятсот метрів ми опинилися перед виходом із печери, і він вів у якийсь ліс. Причому дивний ліс з отруйно синіми деревами.