Катерина Мединська - Розлюбити за будь-яку ціну, Катерина Мединська

Ніколь намагалася правильно витлумачити і зрозуміти зміст його слів. І не розуміла до кінця, він мав на увазі професійний інтерес чи щось інше? Лоран творча людина, іноді він говорив метафорами. Але Ніколь на мить повірила, що Лоран закоханий у неї. І, о Господи, їй захотілося, щоб це було правдою!

Потрібно було щось йому відповісти, але вона боялася помилитися. Ніколь сердилась на себе, навіть якщо він до неї справді небайдужий, що вона скаже йому: «Лоран, вибач, але я сама не знаю, чого хочу. Ще вчора я любила Даніеля, всі вуха тобі продзижчала, так страждала. А сьогодні раптом передумала, бо мені здалося, що ти закоханий у мене».

Лоран відпустив її руку і Ніколь відчула себе самотньою.

– Потрібно прибратися в квартирі. Увечері до нас прийдуть гості і ми повинні їх нагодувати. Сподіваюся, ти допоможеш мені приготувати святкову вечерю, бо я боюся погробити гостей своєю високою кухнею. А з ресторану замовляти їжу на таке свято не хочу.

Лоран дивився на неї таким благаючим поглядом, наче кіт, що випрошує у господині трохи рибки. Він так само гіпнотизував її своїми зеленими очима і виглядав таким чарівним і милим, що у Ніколь навіть руки засвербіли потискати його.

– Звичайно, я допоможу тобі, треба ж якось відпрацювати дах над головою, –  засміялася Ніколь.

Лоран хотів спитати її про Даніеля, але стримався. Просто не хотів псувати собі настрій у свято ще й цим. Завтра все йтиме своєю чергою, а сьогодні він дозволить собі обманутися, щоб зустріти Різдво з коханою Ніколь.

– Не знаю, куди подіти всі ці квіти. Мені шкода їх викидати, вони такі гарні, – сумно простягла вона, з жалем розуміючи, що їх місце на смітнику.

– Навіщо викидати те, що можна подарувати, – Лоран хитро підморгнув їй. – Одягайся тепліше, підемо роздавати квіти перехожим.

Ніколь так сподобалася ця ідея, що від радості вона застрибала на місці і заплескала в долоні.

– Це геніально, Лоране! – радісно вигукнула Ніколь.

Зовсім необов'язково було цілувати його в щоку, але привід був чудовий і вона не втрималася і піддалася своєму пориву.

Лоран трохи здивувався і приклав руку до щоки, наче вона вкусила його, а не поцілувала.

– Ніколь, а ти вмієш мотивувати. За поцілунок у губи я готовий стати твоїм рабом на цілий день, – пожартував він і зворушливо посміхнувся.

Ніколь з жалем подумала: «Шкода, що це лише жарт».

– Отже, у нас замало часу. Нам ще багато всього треба встигнути зробити, – діловито заголосила Ніколь, побігла до вішалки і швидко натягла на себе куртку та шапку. Лоран приєднався до неї і теж одягнув верхній одяг.

Потім він узяв великий оберемок квітів, скільки взагалі міг умістити в руках, і вони вийшли з квартири. На порозі лежала гора квітів не менша, ніж у квартирі. Лоран з роздратуванням подумав, що Даніель обов'язково відповість йому за це.

Ніколь йшла за ним і несла кілька букетів. Очі її горіли, наче вона зібралася відвідати веселу вечірку.

Коли вони вийшли на вулицю, Лоран відчув себе справжнім ідіотом, бо йому зараз доведеться чіплятися до перехожих і дарувати їм квіти. Що тільки не зробиш для Ніколь. Потрібно постаратися роздати бодай щось, а потім він викличе клінінгову службу, працівники якої приберуть і вивезуть сміття.

Повз нього проходила літня жінка, і він звернувся до неї:

– Добрий день! – Лоран привітно посміхнувся, і жінка здивовано подивилася на нього. – Візьміть, будь ласка, це вам. Ви квітнете наче ці троянди.

Жінка взяла в руки букет троянд і, здивовано придивляючись до Лорана, кокетливо пролепетала.

– Дякую, – від щасливої ​​усмішки на її обличчі з'явилися численні глибокі зморшки навколо рота, а очі кокетливо заблищали.

Лоран шанобливо кивнув їй і зрозумів, що дарувати квіти незнайомим людям навіть приємно. Ніколь стояла поряд задоволена і світилася від захоплення, як яскрава лампочка на ялинці. Далі все пішло, як по маслу. Він даремно хвилювався, що доведеться вмовляти людей взяти квіти. Щойно пішла чутка, що на вулиці безкоштовно роздають дорогі квіти, люди самі до них збіглися. Доводилося часто повертатись у квартиру за новою партією квітів.

Консьєрж із подивом стежив за Лораном, який вдесяте за останні двадцять хвилин виходив з дому з трояндами в руках. Він здивовано похитав головою і хитро посміхнувшись, подумав: «То заносять, то виносять квіти. Що взагалі відбувається? ».

Лоран спітнів і вже був готовий закінчити тягати ці «чортові квіти», які ніяк не закінчувалися, коли до нього підійшли двоє хлопців і запропонували допомогу. Він відразу зрозумів, що це невигадливі ділки, які хочуть підзаробити. Але йому було абсолютно начхати, хто винесе квіти з його квартири. І через деякий час у квартирі не залишилося жодної квітки. Тепер він міг легко пересуватися своїм житлом.

– Якщо вам щось знадобиться, спитайте Рудого Генрі, він миттєво вирішить будь-яку вашу проблему. Шукайте його в антикварній крамниці на розі, – сказав худий темношкірий хлопець і змовницьки примружився.

Лоран подумав, що навряд чи колись звернеться до місцевого «пірата», але не забув подякувати за допомогу.

Закривши вхідні двері, Лоран відчув себе втомленим і голодним. Ніколь старанно працювала: підмела і тепер мила підлогу. Він спостерігав, як вона працює, і в грудях росло гаряче, світле почуття. Лоран уявив, що якби Ніколь була його дружиною, він не встояв би перед спокусою затягнути її в ліжко. Вона так сексуально виглядала: трохи розпатлана і розрум'янена. Він, мабуть, міг милуватися нею вічно.