Микола Іванович Міхновський - Суспільно-політичні твори

продовженням, розвитом. Космополітизм розширює, розповсюджує ідею вітчизни на цілий всесвіт. З погляду космополітичного, усі люди — це спілка спілок (союз союзів), себто космополітизм уявляє собі спілку всієї людськості як загальну спілку окремих спілок. А окремі спілки найлегше можуть закладатись (розуміється, без примусу, без насилля державної ідеї) — іменно поміж людьми, які вже з’єднані самою природою через спільну мову, психічну схожість, культурну близькість, здебільшого через економічну солідарність, бо в стародавні часи розселення народів кожний нарід або окремі племена його несвідомо осідали в межах натуральних басейнів, географічних та господарських.

Таким чином, натуральні національні спілки становлять велику вселюдську спілку, де індивідуальність кожної людини, кожної нації не тільки не затерта, а навпаки, набирає нової сили, краси й розцвіту. Се було б смертю для людського поступу, коли б усі люди були зовсім однакові, одноманітні, без своїх особистих прикмет. Адже ідеал людини складається у людей з сукупності окремих найкращих прикмет людських індивідів, асоціацій та націй, а через те — навіть поступ самого ідеалу сього не тільки не вимагає знищення окремностей людини, а навпаки — їх повсякчасного розвиту!.. Космополітизм та гуманізм виключають тільки національні ненависті та антипатії, національний шовінізм; навпаки, вони закликають до знищення хиб національних; не дивлячись на се, усюди й завжди можна почути на Вкраїні гостру ворожнечу з боку навіть ліберальних течій до проявів здорового українського націоналізму, який стає джерелом національної творчості. Здебільшого під юшкою інтернаціоналізму або космополітизму українському народові накидають обрусіння або полонізацію. Сі чудернацькі інтернаціоналісти не розуміють, що замість вселюдства вони пхають нам буржуазну та бюрократичну державу, до того ще й зовсім національну, і не тямлять, що їх псев-докосмополітичні заклики проти «націоналізму» вимірені не проти тих, проти кого треба, себто не проти тих, хто давить чужі народи, а проти тих, хто тільки одбивається від гніту.

Сі заклики роблять ту величезну шкоду, що відбирають остатні сили у націй поневолених — їх інтелігенцію і через се остаточно пхають сі нації в безодню темряви й рабства. Оті інтернаціоналісти не тямлять, що треба од-різняти націоналізм як систему винародовлення, здебільшого насильницького, від націоналізму як права боротись за своє людське «я». Проповідники такого інтернаціоналізму так чи інакше раз у раз нахиляються до націй пануючих і несвідомо для себе провадять політику систематичного винаро-довлення недержавних народів. Для поневолених народів менше небезпечні люті насильницькі заходи уряду, аніж такі умовляння інтернаціоналів, хоч і ті й другі мають одну ціль — винародовити поневолений нарід, хоч і через різні причини. Адже проти насильницьких заходів дужче тільки розвинеться відпорна сила поневолених, але перекручені та запаморочені таким вченням душі поневолених стають яничарськими проти самого свого народу. Отже, уникаючи національного шовінізму пануючих націй, треба плекати здоровий націоналізм поневолених народів, бо він є джерело творчості, і тільки в тому заховуються зародки народної свободи і ясної будучності.

Слобожанщина. — 1906. — 25 березня.

Вибори до Думи державної

Нехай се правда, що Державна дума обкраяна в своїх правах; нехай се правда, що членів Думи треба вибирати при поганих обставинах; нехай се правда, що не всім вільно й вибирати до Думи; але Дума буде скликана, збереться й видаватиме закони. І коли ми хочемо пам’ятати, що живемо на землі, а не в утвореному нашими думками світі, ми не маємо права забувати, що коли ми не підемо до Думи, то й не зможемо усунути шкідливі нам закони або видати такі закони, які нам потрібні. Хто піде до Думи, той і закони видаватиме. Підуть пани, будуть панські закони; підуть селяни — не буде панських законів. Через те українці мусять послати й своїх членів до Думи. Се буде перший раз, коли представники українського народу можуть сісти поруч і нарівні з представниками росіян і інших народів. Ще вчора усі вони гукали, що ніякого українського народу нема, а ось-ось завтра вони мусять зважати на сей народ. Ся зміна може статись тільки в Думі.

Розуміється, права і компетенція Думи малі; розуміється, росіяни, як і ми, не можуть бути задоволені такою Думою, але все ж для нас, українців, Дума — се двері, прочинені з тюрми на ясний широкий світ.

За сотні літ нашого мовчання, пониження й поневолення ми розучились і ходити, й говорити по-людському. Отже, швидше з тюрми крізь прочинені двері! Швидше виходьмо, а там на видноті поза тюрмою ми зразу згадаємо, як треба говорити і кудою йти!

Але український нарід ще мало свідомий, він не тямить ваги політичної боротьби, і може так статись, що він сам, своїми руками, не тямлячи, що робить, замкне двері своєї тюрми. Українці здебільшого не розуміють, що до Думи треба посилать своїх, а не чужих. І може статись, що замість українців з України правобережної підуть поляки, з України лівобережної — росіяни, з Степової України — німці.

Нехай тільки се лихо станеться, і тоді нікому в Думі буде навіть згадати про права і потреби нашого народу. Нема що і казати: у Росії кожен народ вибере собі своїх членів Думи: поляки — поляків, росіяни — росіян, вірмени — вірменів, але є такі два темні неосвічені народи: українці й білоруси, які, мабуть, виберуть представниками не своїх людей, а поляків та росіян.

Що є сили треба стерегтись і боротись проти того, щоб часом не скоїлося з нашим народом саме тепер оте нещастя. Але не всякий і не кожний «свій» буде корисним для нашого народу. Є такі «свої», що гірше від чужинців потягнуть наш народ у неволю, темноту та безземелля! Тільки той має право бути народним представником, кому боляче бачити кривду і нужду народну, хто відчуває болі й страждання свого народу, наче свої власні.

Хто хоче йти до Думи, назвавшись ім’ям народного представника, тільки на те, щоб збільшити панське панування, хай спиниться: бо він зробить найбільший злочин проти свого народу. Та сам нарід інстинктом не вибирає своїх ворогів, і звідусіль надходять вісті, що селяни вибирають тільки селян. Се навіть дало привід графові Вітте висловити своє вдоволення, що Дума буде мужицькою. Через що ж так радіє вельможний граф? Невже через те, що біля селян легше буде поратись? Не хочемо в се вірити, але графові радощі звучать пересторогою для українського народу. Уявім собі, що представниками українців у Думі Державній будуть виключно самі селяни — саме тоді, коли росіяни