Данило Туптало - Житія Святих - Вересень, Данило Туптало

жрець Дієвий, на ім'я Євхарис, мав сліпого сина, той віддавна бажав бачити Івана. Почувши ж, що Іван прийшов у їхнє село, прибіг до нього, молячи його, щоб завітав у дім його і сцілив сина. Іван же, бачачи, що має здобути душі людські, пішов у дім жерця і рече сліпому синові: "В ім'я Господа мого Ісуса Христа прозри", — і тоді прозрів. Це побачивши, Євхарис увірував у Христа і хрестився із сином своїм. У всіх же містах острова того святий Іван належно спорядив святі церкви, поставив їм єпископів та пресвітерів і, навчивши їх достатньо, цілував усіх і повертався вже до Ефесу. Проводжали ж його вірні із плачем та риданням великим, не бажаючи позбутися такого сонця, яке вченням своїм країну їхню просвітило. Він же, до корабля сівши і мир усім віддавши, відплив у путь свою. Коли ж досяг Ефеса, зустріли його вірні з невимовною радістю, гукаючи й кажучи: "Благословенний той, що прибув ув ім'я Господнє!" І прийнятий був чесно, а де пробував, не занедбував праці, завжди навчаючи людей і наставляючи на шлях спасіння.

Не належить і цього промовчати, що про нього Климент Олександрійський свідчить: коли в Азії проходив апостол міста, побачив в одному юнака, пригідного до доброго діла. Його прийнявши, навчив і охрестив. Ба жаючи ж відійти звідтіля на проповідь Євангелія, вручив юнака того перед усіма єпископу того міста: хай навчить його всьому доброму ділу. Єпископ же взяв юнака, навчив його писанню, але не так про нього дбав, як би належало, не даючи такого повчання, яке має бути юним — пустив-бо його за волею своєю і невдовзі почав зле жити, впиватися ж і красти, також заприязнився із розбійниками, що, взявши його, повели в пустелю та в гори і старшим його собі учинили та й творили розбій на дорогах. По певному часі повернувся Іван, прийшов у те місто й почув про того хлопця, що розбестився і став розбійником, і рече єпископу: "Поверни мені скарба, якого я тобі дав на збереження, як у вірні руки, поверни мені юнака, якого тобі вручив перед усіма, щоб навчив ти його страху Божому". Єпископ же із плачем рече: "Загинув юнак, помер душею, тілом же розбій по дорогах чинить". Іван же рече до єпископа: "Чи так належить зберігати душу брата свого? Але дай мені коня й провідника, хай піду й пошукаю того, котрого ти погубив". І сталося, що Іван прийшов до розбійників, і попросив їх, щоб відвели його до старшого свого, і повели. Побачив-бо юнак святого Івана, засоромився і, кинувшись, побіг у пустелю. Іван же, забувши старість свою, гнався за ним, волаючи: "Повернися, сину мій, до батька твого і не відчаюйсь у гріху своєму, я гріхи твої на себе прийму, зупинись і зачекай мене, бо Господь послав мене до тебе". Повернувся юнак, із трепетом та соромом великим припав до ніг святого, не сміючи на лице його поглянути. Іван же, батьківську до нього являючи любов, обняв його й цілував, і, взявши, повів його із радістю в місто, бо знайшов загинулу вівцю. Навчав його багато, наставляючи на покаяння; в усьому ж добре трудився юнак, догодив Богові і, діставши гріхів прощення, з миром відійшов.

У той-таки час був один християнин, який прийшов у такі злидні, що не мав чим віддати боргів своїм займодавцям. Од великої скорботи намислив сам себе вбити і попросив одного волхва-жидовина, щоб той дав йому випити смертну труту. Цей, як ворог християнам, приятель же бісам, учинив те: дав йому смертоносного, пиття. Взяв же в нього християнин труту смертну і пішов у дім свій, розмірковуючи і лякаючись, не знав що вчинити і по тому ознаменував чашу хрестом, і випив її, але шкоди від того не дістав, бо хресне знамення всю труту з чаші відігнало. Вельми дивувався він, що здоровий є і не відчуває ніякого ушкодження. І знову, не терплячи скорботи від займодавпів, пішов до жидовина, щоб дав йому сильної отрути; жидовин же здивувався, що живий залишився той чоловік, і дав йому сильнішої трути, яку взяв чоловік і пішов у дім свій. Довго думав, а коли захотів випити, так само сотворив знамення хреста святого на тій чаші і випив її, але нітрохи не постраждав. І знову пішов до жидовина, з'явившись перед ним здоровим. Лаяв жидовина, що невправний є у своєму мистецтві; жидовин трепетний був і запитав його: "Що творив, п'ючи?". Він же й рече: "Нічого іншого, тільки хрестом святим знаменував чашу". Жидовин пізнав, що сила хреста святого проганяє смерть і, бажаючи істину звідати, дав тієї трути псу, і тоді пес, з'ївши, перед ним здох. Це побачив жидовин, подався із тим християнином до апостола, звіщаючи йому, що їм трапилося. Святий же навчав жидовина вірити у Христа і охрестив його. Християнину ж тому убогому наказав: хай принесе оберемок сіна, і його апостол хресним знаменням та молитвою на золото перетворив і повелів йому, хай тим золотом віддасть борги свої займодавцям, а рештою хай утримає дім свій.

Дійшовши знову до Ефесу і пробуваючи в домі Домновім, велике число людей до Христа привів і чудеса незчисленні вчинив.

Коли виповнилося йому сто і більше літ, вийшов із дому Домнового із сімома учнями своїми і дійшов одного місця, там їм сісти повелів. Було це під ранок, він відійшов на відстань киненого каменя помолитися. Потім наказав учням викопати могилу на довжину зросту його, і заповів Прохору, щоб пішов у Єрусалим і там перебував до кончини. Повчивши ж учнів, цілував їх і рече: "Взявши землю, матір мою, покрийте мене". І цілували його учні і покрили аж до колін, і знову цілував їх, і покрили його аж до шиї і поклали на лице його покривальце, і теж, цілуючи і плачучи вельми, покрили його всього. Братія ж, що була в місті, почувши про це, прийшла і, відкопавши гроба, нічого не знайшла, і вельми багато плакала, а помолившись, повернулася у місто. Щороку із гробу того порох тонкий на восьмий день місяця травня з'являвся і сцілення болящим подавав молитвами святого апостола Івана на честь Бога, в Тройці хваленого навіки віків. Амінь.

Про літа цього святого апостола немає достовірного свідчення: одні пишуть, що прожив 120 років, інші ж 105 і місяців сім кажуть. Однак те відомо, що більше ста років прожив святий.

Місяця вересня в 27-ий день

Страждання святого мученика Калістрата