Ольга Слоньовська - Дівчинка на кулі

Нехай тебе тії просять, Що греблі розносять! Нехай тебе тії знають, Що гребі ламають!

А тоді: «Несе Галя воду», «Місяць на небі, зіроньки сяють», «Ой чорна я си, чорна», «Ой у вишневому садочку» й інші, інші, інші — мало не до півночі.

Звісно, співали й під гітару. Тут ішли в хід російські романси і студентський фольклор. Найбільше всім подобалася пісня про Адама та Єву, яким мої однолітки приписували студентську юність. Починав, як завжди, голосистий четвертокурсник Мар’ян із музпеду, ясна річ, під власну гітару, з якою не розлучався навіть на парах, за що й позбувся стипендії ще на першому курсі (бо надалі вона йому й не світила), — але приспів горлали всі студенти з усіх відчинених вікон гуртожитку:

В пєрвиє мінути Бог создал інстітути, Адам єво студентом пєрвим бил! Он нічєво нє дєлал, Ухаживал за Евай — І Бог єво стіпєндіі лішил. Да! Да! Да! Ухаживал за Евай — І Бог єво стіпєндіі лішил. Адам нє растєрялся, На станцію подался Вагони с антрацитом разгружать: Ах, Ева, Ева, Евачка, Харошая ти дєвачка — Із-за тєбя пріходітса страдать! Да! Да! Да! Харошая ти дєвачка — Із-за тєбя пріходітса страдать! А Ева в ету пору, Краснєя от укоров, Зачьот сдавала Змею-мудрєцу, І Змєй, професор старий, Єй прєпадньос падарок: «Вот яблачка, што вам ідьот к ліцу!» Да! Да! Да! Єй прєпадньос падарок: «Вот яблачка, што вам ідьот к ліцу!»

«Добре було в раю праматері Єві!» — щоразу спадало на думку найзавзятішим «хвостистам», котрі про стипендію навіть не мріяли: аби вже хоч не виключили після третьої невдалої перездачі! Отримаєш від професора яблучко — ага, розкривай кишеню ширше!.. Ще й із комітету комсомолу батькам додому напишуть — і тішся, паяце, над розгепаним спокоєм!

Холодная, галодная, Стіпєндіі лішонная, Ана схватила яблачка тот час, Кусочєк аткусіла, Адама угастіла, Савсєм забив пра Божєскій пріказ! Да! Да! Да! Кусочєк аткусіла, Адама угастіла, Савсєм забив пра Божєскій пріказ! Узнав об іх прадєлкє, Гасподь на белам свєтє Із уза ету пару ісключіл: «Ідіте, размнажайтєсь, В науку нє метайтесь», — І на пращаньє іх благаславіл. Да! Да! Да! «Ідіте, размнажайтєсь, В науку нє метайтесь», — І на пращаньє іх благаславіл.

Після цих слів у багатоголосий хор невпопад вклинювалися навіть ті, хто взагалі не мав ні голосу, ні слуху. Співали не голосом, а серцем, як колись підкреслював Леонід Утьосов. Співали, бо надто близькою була й тема, й умови студентського існування, й бажання не тільки і не скільки вчитися, як кохати й кохатися:

У Адама драма, Драма у Адама: Визвалі Адама в деканат! І на землю пряма Сбросілі Адама — Так пашлі студенти, ґаварят. Да! Да! Да! І на землю пряма Сбросілі Адама — Так пашлі студенти, ґаварят. Ат Еви і Адама Пашол народ упрямий, Вєсьолий, любазнатєльний народ! Живут студенти весело Ат сєсіі до сєсіі, А сесія — всєво два раза в год! Да! Да! Да! Живут студенти весело Ат сєсіі до сєсіі, А сесія — всєво два раза в год!

Співали під гітару й пародії на відомі естрадні пісні, але то вже не було хорове виконання. Та й найчастіше Мар’ян заводив сумної, коли закінчувався семестр і з рогу достатку на його бідну голову сипалися екзаменаційні незадовільні оцінки. Тож замість «Я люблю тєбя, жизнь!» хлопець із глибоким драматизмом виводив:

Я, рєбята, студент, Ета самає страшнає слова. Я, рєбята, студент, Жизнь, ти знаєш, што ета такоє! Вєк живі, вєк учісь, Папівая чайок с маргаринам, Харашо зная то, Што умрьош ти дубіна дубіной!

Та, крім гіркого нарікання на свою студентську долю, в пародії були крамольні слова, про існування яких чиясь підла натура донесла прямому Мар’яновому інститутському начальству:

Наш декан не малчіт,