Віктор Суворов - Беру свої слова назад

піхоту. На жаль, я не запам'ятав прізвища мужнього моряка - командира загону морського десанту. Захопившись першими успіхами, матроси переслідували втікаючого противника, але до ранку самі опинилися відрізаними від моря, і більшість з них не повернулися. Не повернувся і командир» (Спогади та роздуми. М., 1969. С. 330).

Отже, у наших - безмежний героїзм, а німці, «природно», під напором «чорної смерті» в паніці розбігалися. Але давайте ще раз уважно прочитаємо цей невеликий уривок. Героїзм героїзмом - тут ні додати, ні відняти, але десантна операція була підготовлена безладно і бездарно, а може, й злочинно. Якщо противник «якимсь чином виявив підхід десанту» і зустрів його вогнем ще на воді, то за таку підготовку керівників, починаючи з Жукова, треба було судити.

Було в матросів багато мужності, але не було ніякого розуміння тактики. «Моряки, борючись на суші, відчували великі труднощі. Осягаючи основи загальновійськового бою, вони часом несли невиправдані втрати через невміння використовувати місцевість, недооцінку маскування... Командири нерідко прагнули вирішити завдання бою лише за рахунок хоробрості, героїзму і мужності моряків» (ВІЖ. 1976. No 11. С. 36). Тільки військовий злочинець міг кинути в бій людей, які про сухопутну війну не знали нічого, крім «Ура!» і «Вперед!». Противник не став лити кров своїх солдатів заради утримання порожнього берега. Противник відвів свої війська, а матросики з переможними криками кинулися за ними. Псевдовідхід - це найпростіша, найпримітивніша пастка, яку використовували у всі століття й тисячоліття. Безграмотні в тактиці матросики попалися на полові. Тут же їх і відрізали від берега, тобто від лінії постачання й евакуації. Матросики залишилися без сухарів, без бинтів, без картоплі, без патронів і снарядів. Після цього їх знайшла справжня «чорна смерть». Скільки там полягло, Жуков повідомити забув. Чим завершилася операція приморської групи, в інтересах якої було висаджено морський десант, у «найправдивішій книжці про війну» теж не повідомляється. Німці під напором героїчних матросиків «природно» розбіглися. Але тут же туди і повернулися. І вибити німців з узбережжя не вдалося ні у вересні 1941 року, ні в жовтні, ні в листопаді, ні в грудні. У 1942 році це теж зробити не вийшло. Як і в 1943-му.

Вихвалянням зухвалості і героїзму десантників Жуков прикрив ганьбу бездарних організаторів операції, головним з яких був він сам. Після першого провалу можна було б подібні героїчні операції і не повторювати, але Жуков вимагав: давай ще! І знову висаджували новий десант. А за ним - ще і ще. А фінал завжди був однаковим. Навіть у хвалебних книжках про великого полководця трапляються такі зізнання: «Жуков вимагав від флоту посилення наступальної активності, зокрема висадки морських десантів у районі Петергофа. Десанти готувалися поспіхом, носили імпровізований характер і переслідували демонстративно-відволікаючі цілі. Такі десанти несли великі втрати і навіть повністю гинули» (Капітан 1 рангу А. Басов / / В кн.: Ера і Елла Жукови. Маршал перемоги. Спогади та роздуми. С.255). Будь-якому провалу Жукова знайшли універсальне пояснення: а він нічого серйозного і не задумував. Просто відволікав ворожу увагу.

Але це приказка. Головне ось де. Живий Жуков чесно визнав, що, «на жаль, не запам'ятав прізвища мужнього моряка - командира загону морського десанту». А в більш пізніх, тобто більш правдивих, виданнях мертвий Жуков прізвище мужнього моряка згадав! «Захопившись першими успіхами, моряки переслідували втікаючого противника, але до ранку самі опинилися відрізаними від моря. Більшість з них загинули смертю хоробрих. Не повернувся і командир героїчного десанту полковник Андрій Трохимович Ворожилов» (Спогади та роздуми. М., 2003. Т. 1. С. 399).

Живий Жуков нічого про героїчного командира не пам'ятав, а мертвий згадав і звання, і прізвище, і навіть ім'я й по батькові. Ось пам'ять у мерця!

А ми згадаємо, що восени 1941 року через неймовірні втрати полками на фронті командували майори, а то й капітани. Якщо героїчним десантом командував полковник, то було в тому десанті ніяк не менше полку. Можна припустити, що було більше. Та й не став би великий стратег згадувати про загибель всього лише якогось там полку.

Мабуть, провал був хоч і героїчним, але грандіозним.

І давайте перестанемо валити провину на німців за жахливі втрати Радянського Союзу у війні. Наші полководці, перш за все Жуков, воювали так, що втрати могли обчислюватися тільки десятками мільйонів.

* * *

В середині вересня 1941 року існувала реальна можливість запобігти блокаді Ленінграда. Назустріч 54-й армії Кулика Жуков повинен був кинути не одну понівечену в боях дивізію та одну бригаду, а величезні сили, що знаходилися в його розпорядженні, які він бездарно розпилював і витрачав на інших напрямках. Прорвавши блокаду, треба було терміново організувати оборону в районі станція Мга і прилеглій місцевості. Досвід німецької армії показав: тут можна було незначними силами триматися роками.

Жуков нічого цього не зробив. Він висаджував десанти зовсім в іншому місці і зовсім з іншою метою. Він планував і проводив спільні удари 8-ї і 42-ї армій з висадкою морського десанту. Були ці удари нетямущими і безуспішними. Вони нічого не вирішували в долі міста і не були спробами прорвати кільце оточення. Виною цьому - тупа впертість генія військового мистецтва. Рішення Жукова не проривати блокаду у вересні 1941 року, коли оборона противника ще не затверділа, немає ніякого обґрунтування, ніякого логічного пояснення.

Пройшли десятиліття. Ніхто не приховує того, що блокада задубіла з вини Жукова, що мільйон життів співвітчизників - на його совісті. Він їх убив.

Виходячи з цього вирішили: а чи не поставити йому, ленінградському душогуба, пам'ятник?

І поставили.

Розділ 28
Як Жуков громив фальсифікаторів

Жуков розстрілював цілі відступаючі наші батальйони. Він, як Ворошилов, не бігав із пістолетом у руці, не водив сам бійців в атаку, а ставив кулеметний заслін - і по відступаючих, по своїх.

Головний маршал авіації А. Голованов. Ф. Чуєв. Солдати імперії. М., 1998. С. 314