Жюль Верн - 20 000 льє під водою

несамовито скрипнули. Цей скрип, напевне, породила моя уява, але він здавався таким реальним!

Незважаючи на це я рушив далі, крадучись темними проходами «Наутилуса», постійно зупиняючись, аби трохи стримати прискорене серцебиття. Я витратив аж п'ять хвилин, щоб дістатися до центральних дверей, що вели до бібліотеки. Я саме був у вітальні і вже хотів було відчинити їх, як почув глибоке дихання капітана Немо. Я немов приріс до місця, бо почув ще й кроки. Це означало, що він будь-якої миті міг постати просто переді мною. Тонкий промінь світла з освітленої бібліотеки проникав крізь щілину до вітальні, тож я розгледів фігуру капітана Немо. Він ішов у напрямку до мене, схрестивши руки на грудях, ішов, не крокуючи, як людина, а ковзаючи, немов примара. Він ридав. Я почув слова, які він вимовив із мольбою в голосі:

— Господи всемогутній! Годі! Годі!

Що це могло означати? Голос совісті? Крик душі? Це були останні слова, які я почув від капітана Немо…

Сам не знаю, як проскочив непоміченим повз запамороченого власним відчаєм капітана, пробіг через бібліотеку до головного трапу і, скориставшись верхнім проходом, дістався човна. Я проліз у нього крізь отвір, який для мене залишили мої товариші.

— Нумо! Рушаймо! — вигукнув я.

— Хвилиночку! — відповів канадець.

Нам перед відплиттям ще треба було закрити отвір у сталевій обшивці «Наутилуса» і закріпити його гайками за допомогою англійського ключа, що його завбачливо прихопив із собою Нед Ленд. А ще довелося закрити отвір для човна — тільки після цього можна було взятися за відкручування гайок, які з'єднували човен із кораблем. Оскільки ключ був один, за цю справу взявся канадець, найбільш вправний із нас.

Раптом зсередини «Наутилуса» почувся якийсь шум, люди нервово перегукувалися. Що трапилося? Невже помітили нашу втечу? Я відчув, як Нед Ленд вклав мені у руку кинджал. Це був заклик до гідної смерті. О так, я був готовий!

Канадець припинив відкручувати гайки, ми прислухалися уважніше. Разів зо двадцять до мого слуху долинуло одне й те саме слово! Тепер я зрозумів причину хвилювання, що охопило екіпаж «Наутилуса». Їм було не до нас!

— Мальстрім! — викрикнув і я те слово, що порушило спокій на борту.

Мальстрім! (ай-гай! Це слово здатне розбудити зі сну байдужості будь-кого… Не було слова, яке б прозвучало більш загрозливо в і без того жахливій ситуації. Це слово означало, що ми опинилися у найнебезпечніших водах Норвезького побережжя. Невже у цю вируючу безодню затягнуло «Наутилус» і, як на біду, саме у той момент, коли наш човен, як нам здавалося, рятівний, мав от-от від'єднатися від його борту? Здавна відомо, що у цьому місці води, затиснуті у час припливу між Лофотенськими островами і островами Феро, перетворюються на вир непереможної сили. Тут формується водоверть, з якої ще ніколи жоден корабель не міг вибратися. Зусібіч сунуть величезні хвилі. Вони й утворюють вирву, справедливо названу «пупом Атлантичного океану». Могутній вир затягує у себе все, що пливе у радіусі п'ятнадцяти кілометрів. Невблаганна безодня засмоктувала не лише кораблі, а й китів і білих ведмедів.

Неподалік цієї безодні опинився і «Наутилус». Як таке могло статися: випадково чи за волею капітана Немо? «Наутилус» кружляв по спіралі, радіус якої усе зменшувався. Зрозуміло, що і наш човен, який тримався за корпус корабля, так би мовити, на чесному слові, малював на воді серпантин з такою ж скаженою швидкістю. Було невимовно страшно, в головах затьмарилося, кров стигла в жилах, зникли нервові реакції, на наших тілах повиступав холодний піт, як під час агонії… А як усе довкола гуло! Страхітливий рев луною розкочувався на сотні миль! А який несамовитий гуркіт хвиль, що розбиваються об гострі вершини підводних скель, дроблячи найтвердіші тіла!..

У якому страшному становищі ми опинилися. Нами кидало в усі боки! «Наутилус» боровся, немов жива істота. Його сталеві мускули тріщали. Час від часу він наче вискакував уверх, а разом із ним і ми!

— Треба триматися, і назад закрутити гайки, — вигукнув Нед Ленд, отямившись. — Поки ми прикріплені до «Наутилуса», маємо шанс!..

Тільки-но він промовив це, почувся страшенний тріск; болти вилетіли, човен вирвало з його ніші і жбурнуло, як камінь із пращі, просто у водоверть!

Я вдарився головою об залізний борт човна і втратив свідомість…

Розділ двадцять третій

Заключний

Ось так завершилась наша підводна подорож. Що відбулося тієї ночі, яким чином нам трьом — мені, Конселю і Недові Ленду, — вдалося вирватися з того могутнього виру, я не можу сказати, бо ніхто з нас цього не пам'ятає. Коли свідомість повернулася до мене, я вже лежав у хатинці рибалки з Лофотенських островів. Обоє моїх товаришів сиділи біля мене і стискали мої руки. Ми розцілувалися і довго не могли натішитися тим, що вижили.

Тоді ми не могли думати про швидке повернення на батьківщину. Регулярного пасажирського сполучення між північною і південною Норвегією не існувало. Треба було чекати на пароплав, який курсує до Північного мису раз на два місяці. Тож ми залишилися жити у добрих людей, які прихистили нас після тієї катастрофи, нагодували й обігріли. Скориставшись їхньою гостинністю, я почав писати про наші пригоди. Я навіть встиг перечитати написане. Моя розповідь є точною та достовірною. Жоден важливий факт не пропущено, жодним перебільшенням я не згрішив проти істини. Це правдива повість про неймовірну експедицію в надра морської стихії, недоступної звичайним людям. У майбутньому прогрес людської цивілізації, безсумнівно, зробить шлях, який ми пройшли, доступним для всіх охочих!

Чи повірять мені люди? Я не знаю. Врешті-решт, це не найголовніше. Я можу твердо сказати лише одне: тепер я маю повне право і достатньо знань, щоб писати про морські підводні простори. Адже менше ніж за десять місяців я проплив двадцять тисяч льє, здійснивши під водою навколосвітню подорож. Мені відкрилися таємниці та чудеса Індійського і Тихого океанів, Червоного і Середземного морів, Атлантики, південних і північних морів!

Я багато віддав би, аби дізнатися про подальшу долю «Наутилуса». Чи встояв він проти могутніх обіймів Мальстріму? Чи живий капітан Немо? Чи він і досі плаває у глибинах океану і чинить жахливу помсту, чи його дорогу перегородила остання гекатомба? Чи хвилі і вітер донесуть коли-небудь до людей той рукопис, у якому описана історія життя цієї людини та її відкриття? Чи судилося мені дізнатися його справжнє ім'я? Маю надію, що національна приналежність зниклого військового корабля викаже національність капітана Немо.

Сподіваюсь, колись я про все це дізнаюсь. Як сподіваюсь