Маїра Цибуліна - Сестри назавжди, Маїра Цибуліна

64

Виявляється, що Бурачки і не знають, що Владислав уже з'явився у цьому світі. Невже їх ніхто не сповістив? Та сповістили, аж телеграму висилали. Але ж де та телеграма? Бо вона так і не дійшла до Бурачків. Через те й вони вже як три дні живуть і невідомості, навіть їх серця їм не підказували, що народи¬лось уже те дитя. Добре, що Ольга туди поїхала.

- Та чого ж вони не дзвонили? - злиться Ольга.

- Це чого ви не приїжджали? - у свою чергу злиться Михайло Михайлович.

-А як ми мали приїхати, коли ми не знали, бо ви не дзвонили?

- Ми вам телеграму вислали, - говорить Надія Андріївна. - Які ж ви після цього батьки, що не приїхали до власної дочки?

- Яка телеграма? До нас телеграму не приносили, - доводить їм Ольга.

- Як вам після цього вірити? - каже Михайло Михайлович. - Може ви телеграму порвали, а нам тепер голову забиваєте?

- Як ви можете про нас таке думати? - говорить збентежено Ольга. - Та ми так цей тиждень чекали, місця собі не знаходили... А ви таке говорити?

-А це ваша Світланочка захотіла, щоб я телеграму вислала, - мовляє Надія Андріївна, - бо вона хотіла, щоб урочисто було. А я ж казала, що краще подзвонити.

- Ви знали кого слухати! Вагітну жінку? - додає Ольга.

 

Минуло два тижні. Минули навіть вибори, на яких президентом України вдруге став Кучма. Настав час хрестин.

- Бачиш, не всі сни збуваються, - каже Марійка. - От снилося мені, що Кучма вибори виграє - він і виграв. А снилося мені, що в Свєтки буде дівчинка - і не збулося.

- Який той Владік плаксивий. День і ніч плаче, - жаліється Ольга.

- Це... Щось я хотіла сказати, - напрягаючи пам'ять. - Забула чисто. О! Згадала. Михайлович казав, що Кучма - це хитрий і інтелігентний злодій.

- Всі вони злодії, - каже Микола. - Аж треба було когось обирати. Та й що від Кучми хоче?! Він вже почав зарплату виплачувати. Вже з весни нам дають зарплату. Якби не це, то ти б і не вчилась зараз.

- Точно! Аж не віриться, що вже зарплату дають, - радіє та.

- Кучма казав, що вони за рік всю заборгованість по пенсії і зарплаті погасять.

- Подивимся.

 

Паде сніг, лягаючи на пожовклу траву, вкриваючи усі стежки, обкутуючи голі дерева і кущі. Так затишно на душі. Здається, що саме сніг приніс полегшення. І ти дивишся, як він летить, так легко летить, і, торкаючись землі, розтає. Мрієш бути серед цього снігу, бути частиною його і так само легко і вільно літати. Куди не повіє вітер - там і ти, а коли торкнешся чогось - вмить розтанеш. Так само і людина, як сніг, проходить, що їй відміряно, а її доля, так само, як і вітер направляє її, куди іти.

 

Дзвоник в двері. Чути кроки чиїсь, що ідуть до дверей. Ось вони і відчиняються. І у дверях стоїть заплакана Ольга.

         - Ти чого плачеш? - запитує її Марійка.

Ольга не знімаючи чоботи, пішла до кухні. За нею пішла і Марійка. На кріслі біля вікна сидів Микола і курив. Ольга присіла біля раковини.

- Що таке? - перелякався Микола. - Що вже сталось?

 - Я так і знала... - починає Ольга. - Щось мені так погано було.

- Що свасі погано? - питає Микола.

- Ні, не це. У Свєтки кров з носа текла, аж два стакани витекло.

 - Що? - від неприємної звістки скрикнули Микола і Марійка.

- Чого? Що з нею? - питає Микола.

- Після того, як ми поїхали додому з хрестин, Володька пішов з дому, добре напився, вернувся на таксі і почав вимагати у Свєтки 30 гривнів, що ми дитині подарили.

- Ну, зараза! - каже Микола. - Я так і думав, що це станеться. Він собі на таксі роз'їжджає! Розгільдяй!

- І він ці тридцять гривнів пропив? - питає Марійка.

- Так. Ще й так викрикував, на сваху і свата кричав, дверима гримав, аж дитину налякав, - залившись слізьми. - Тепер дитина так кліпає. Сволоч! Як можна? Ще дитину зробить чокнутою.

- Чого?

- Як чого? Переляк - це страшне! Від цього може бути будь-яка хвороба.

- Він, що їх заробив? Яке він мав право їх пропивати? - сердиться Марійка. - Ви ж їх Владіку подарили, а він... Що він після цього за людина?!

- А чого в Свєтки кров текла? - питає Микола.

- Це в неї вже на другий день текла. Після цього всього. Якби свахи не було вдома, то хтозна-чим би це кінчилось.

-А Володька де був?

- Вдома. Але ж він не знав, що робити. Сваха аж викликала швидку, - і тут знов сльози її огорнули. - Бідна моя Свєточка! Ото чоловіка собі знайшла! А ще казала, що з інтелігентної сім'ї!

- То коли все це сталося? - цікавиться Микола.

- Це було після хрестин. А я як приїхала, то Володька до мене навіть не виходив, я аж потім побачила, що в нього синяк під оком. Він мені казав, що його на вулиці помилково побили.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍