Метьюз Джейсон - Червоний горобець

лився з нього, доки він викладав план операції у потоці мовлення, який вказував на те, що приводний пас його язика зіскочив із маховика його розуму.

— Форсайте, лишайся в резидентурі й приймай шквал каблограм від Першого лорда Адміралтейства, європейського начальника та інших розумників зі Штабу.

— Я полечу до Естонії, введу місцевого начальника резидентури в курс справи і зв’яжуся з місцевою поліцією — вона в них зветься KaPo, колись їх тренувала Росія, а нині вони працюють із НАТО і дуже серйозні й ділові. Від Центру я очікую активності, хай прочешуть всю Естонію, глянуть, що там можна знайти, хай хапаються навіть за найменшу нагоду повернути ДІВУ.

— А в тебе, Ґейбле, буде найвідповідальніше завдання. Сховай її в безпечне місце. Переконай ДІВУ повернутися. На це маєш один-два дні, потому завезеш її, наприкінці другого дня, о 17:00 за місцевим часом, до мосту через Нарву.

— А доти, за жоднісіньких обставин, щоб ніхто не користувався телефоном, як мобільним, так і стаціонарним. Московські правила, вам ясно? Російська РЕР вміє дуже гарно відслідковувати мобільні телефони, а Центр і досі контролює агентів своїм колишнім супутником.

— Тобі, Ґейбле, я раджу летіти з Греції до Латвії, далі, з самого ранку, вирушай з Риги, це за триста кілометрів від Латвії по шосе Е67; KaPo перекриють міст через Нарву щойно порідшає денний трафік і доки не почнеться нічний.

— Ґейбле, будь-яку вільну хвилину присвяти тому, щоб настановити ДІВУ, як поводитись на мосту. Вони дуже пильно стежитимуть за нею.

— МАРБЛа щоб забрали з Естонії впродовж двох годин після обміну, подалі від них. Їхній аташе пообіцяв мені С-37 з Таллінна, але, Форсайте, будь ласка, нагадай йому про це, щоб він часом не забув про літак; мені не хочеться летіти економ-класом «Естоніа ейр» до Тронгейма.

Пізніше, проводжаючи Бенфорда на рейс із аеропорту «Елефтеріос Венізелос», Форсайт взяв його за лікоть.

— Оце так операцію ти зварганив, Саймоне, — сказав він. — На мосту будуть усі: росіяни, естонці, СВР і ЦРУ, і всі нервово крутитимуть зброю. Дай Боже, щоб на тому мосту, серед нічного туману чекав і МАРБЛ.

Бенфорд зупинився й повернувся до Форсайта.

— Томе, Ґейблу та ДІВІ не можна світитися. Жодних мобільників, жодних контактів із зовнішнім світом, нічого такого, що дало б Центру бодай найпримарнішу нагоду вдатися до ворожих дій.

— Ґейбл уже зник, — сказав Форсайт. — Станом на обід учорашнього дня навіть мені не відомо, де він.

Бенфорд кивнув.

— Ми не маємо вибору; треба діяти далі так, начебто вона вже погодилась. Мені потрібен МАРБЛ тут, фізично, поки його не стратили. Тож це наш єдиний шанс.

Бенфорд виглянув із вікна терміналу.

— Ґейбл переконає її. Мусить.

***

У резидентурі в Таллінні, Естонія, молодий начальник поставив свою кавову чашку і виструнчився у кріслі, прочитавши каблограму від Бенфорда, переправлену зі Штабу. Він виглянув з-за рогу і покликав дружину до себе в кабінет; там було лише їх двоє, ця пара працювала в тандемі. Разом вони кілька разів перечитали каблограму. Вона стояла позаду нього, поклавши підборіддя йому на плече і складаючи список того, що треба швиденько організувати: готелі, машини, передавачі, біноклі.

Згідно з інструкціями Бенфорда, начальник мав зателефонувати своєму контакту в KaPo, Kaitsepolitsei, і попросити про термінову зустріч. Надати ескорт у місті? Супровід до Нарви? Спостереження за мостом? Як слід заїхати по яйцях нашим колишнім російським квартирантам? Буде зроблено, сказали в KaPo. Все організуємо.

Бенфорд прилетів до Таллінна з «Венізелосу» на «Люфтганзі» з пересадкою у Темпельгофі. З коротенькою зупинкою в готелі «Schlössle», що в старому місті, Бенфорд потягнув молодого і палкого начальника резидентури на гарячкову проб­ну поїздку до Нарви і назад, аби засікти час. На трасі Е20 за ними послідувала невизначена «лада», яка, втім, зникла з поля зору на під’їзді до Нарви. Росіяни знали, де відбудеться все дійство. На шляху назад до Таллінна Бенфорд зупинився у придорожньому гриль-кафе, щоб подивитися, як на це зреагує «лада». Спостерігачі проїхали ще двісті метрів і зупинилися на узбіччі. Бенфорд запхав у себе обід із варених сосисок, маринованих огірків, оселедця, балтійського салату rosolje, чорного хліба і каламутного темного пива. Сподівався, що головорізи в машині голодні.

Як виявилось, вони заходили до готельного номера Бенфорда і зробили свою роботу дуже вправно. Не торкнулися жодного з маячків, які він лишив для них. На столі було розкидане натрушене волосся, тальк, блокнот лежав акуратно, рівно. Втім до Бенфорда їм було далеко. Начальник талліннської резидентури захоплено дивився, як Бенфорд, послуговуючись лінзою стенгоуп розміром із рисову зернинку, сховану на бе­зелі його годинника, оглянув задню кришку мобільного телефона, залишеного в бічній кишені його валізи. Бенфорд підвів голову, кивнув. Мікроскопічні позначки на кришці показували, що її рухали. Зняли і, певно, викачали нікому не потрібні дані.

Підготовка йшла повним ходом. Директору відділу СВР у Ленінградській області по секретній лінії зателефонували з Ясенєва. Його лише поінформували про обмін. Наказали організувати і вислати команду, яка супроводжуватиме в’язня, а після того супроводжувати «важливу персону» від мосту через Нарву до Івангорода і далі до Санкт-Петербурга, зробивши все в найкоротший термін.

Директору надали повноваження просити допомоги в обміні від санкт-петербурзької ФСБ і обласної прикордонної служби. Полковник Зюганов суворо наказав із Москви, щоб під час обміну не сталося жодних неприємностей і щоб він відбувся за найвищого рівня секретності.

Санкт-петербурзький директор прийняв наказ і відтак попросив і отримав дозвіл транспортувати важливу персону з Івангорода до Санкт-Петербурга гелікоптером прикордонної служби. Решту дороги до Москви репатрійована особа — ким би він, в дідька, не був, подумав начальник Ленінградської області — здолає на літаку Як-40 з президентського авіазагону.

***

Обмін МАРБЛа мав відбутися наступного дня, о 14:00 за Гринвічем. Може, тому, що всі були на нервах, а може, через те, що Форсайт непокоївся за Ґейбла, або тому, що знав: Нейта виключили з операції й відправляли до Вашингтона, він витягнув його на пиво.

Вони сиділи під блідими платанами у таверні «Skalakia» в Абелокіпі, неподалік від посольства. Нейт провів той день, тиняючись резидентурою в очікуванні на свій рейс, і Форсайту стало шкода парубка; він багато через що пройшов, його добряче пом’яли. Форсайт чудово знав, що ще гризе його, окрім звичного Нейтового занепокоєння через свою репутацію та кар’єру.

Отож Форсайт повів його проспектом Месогіон, тоді вгору крутим сходовим маршем до полірованих дерев’яних дверей таверни, й вони сіли надворі, слухаючи тишу міста в цю обідню перерву. Нейт запитав у Форсайта, чи ДІВА вже повернулася до Росії після того, як здала МАРБЛа, відтак вихилив весь келих пива і замовив ще.

Форсайт кинув на нього різкий погляд, і Нейт зізнався йому, що читав таємний документ у кабінеті, поки не було Меґі, тож знав усю історію, знав про план Бенфорда, про те, як Домініка попалила МАРБЛа. Хіба ми не захищаємо своїх агентів? Як вона могла? Росіяни. От МАРБЛ такого ніколи не зробив би; він не такий, як вони.

Форсайт нахилився, глянув йому просто в очі й наказав вийняти голову зі сраки. Форсайт сказав: якщо він і надалі лізтиме в таємні документи, то запхає її ще глибше. Домініка не знала про план із видачею МАРБЛа, сказав Форсайт; вона