Love - Коли світ говорить шепотом, Love

Розділ 123: Тепер я — хтось для когось

Цей день почався так само, як і багато інших. Але змінив він мене назавжди.

Маленька долонька стисла мою руку. Очі — широко відкриті, з тим самим поглядом, який я колись кидав мамі: “А що буде далі?”.
Я проводжав племінницю в садок — просто попросили підмінити, бо всі зайняті. Просто вивести. Просто кілька хвилин.

Але ці кілька хвилин стали дзеркалом у часі.

Вона говорила без упину: про улюбленого ведмедика, про сон, де вона літала, про те, що не любить кашу, але бабуся змушує. А потім, раптом, спинилась. Поглянула вгору — на мене. І спитала:

— А ти залишишся, якщо я злякаюсь?

Я став навколішки, щоб бути на рівні її очей.

— Я залишусь. Навіть якщо тобі страшно, я поруч. Добре?

Вона кивнула. І тієї миті я зрозумів: я більше не просто чиясь дитина. Я вже — опора. Хтось, хто може бути світлом у чужій темряві. Хтось, хто тепер дає, а не тільки бере. Хтось, ким колись для мене була мама.

Коли я повернувся додому, то подзвонив їй.

— Привіт, — сказав я. — Знаєш, сьогодні я трохи побув тобою.

Вона усміхнулась у слухавку. Я це почув.

— Це найкраще, що ти міг мені сказати, — сказала мама.

---
 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍